Розділ «12»

Уранці мій бос був у доброму гуморі, посміхався на всі тридцять два білосніжні зуби (відразу помітно, не об'їдався в дитинстві цукерками, як я).

— Валерочко! А ти молодець. Виявляється, в тобі ще безліч талантів. Пригадую, Антон Павлович казав, що ти й на контрабасі граєш. Може, помузикуєш? У тебе ж він має бути.

Ну ось, починається! А потім танці на столі й приватний стриптиз у моєму виконанні замовимо. Чого там, не соромтеся. Правильно казала мама: безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. А багато грошей платять тільки за багато. Але цього разу стримати негативні емоції мені вдалася швидко і, що найголовніше, без відображення їх на обличчі. У відповідь я дурнувато посміхнулася та вийшла з кабінету.

Як тільки випала нагода, кинулася до програміста Івана.

— Доброго ранку. Ван, скажи, твій комп'ютер зміг мені допомогти?

— Та без проблем! — повторив хлопець свою улюблену фразу. — Ой, ні. Проблемка виникла.

— Що? Такого телефону в місті немає?

— Так, його не існує в природі….

— Але ж я на власні вуха чула! 213337… Як таке може бути?

— У нашому місті немає шестизначних номерів. Є семизначні. Розумієш, про що я? — в’їдливо посміхнувся Іванко.

…Немає слів, самі вислови.

— Але ж, буває, Валеріє. Наступного разу тобі пощастить.

Я застигла в позі єгипетської мумії з відповідним виразом на обличчі. Сіра речовина працювала надзвичайно швидко. Вона думала!

— Ван!!! А що, як циферки від нуля до дев’яти до цьому телефончика підставити? Слабо? — тепер уже в’їдливо посміхалась я.

— Ну, голова! — в очах у Івана з’явилася якась подоба замилування й подиву. Як, ця маленька розцяцькована мадам, крім того, що вміє говорити, ще й думає?

Ван пробував різні комбінації цифр. Телефонів, звісно, було десять, але виявилося вісім (точніше, таку інформацію нам видав комп'ютер).

Вісім адрес! Ну, і що мені з ними робити? Я присіла на стілець і обхопила голову руками. Моє обличчя стало таким кислим, що Іван одразу кинувся втішати:

— Лерко, не сумуй. Тобі, взагалі, навіщо ці адреси?

— Розумієш, подруга шукає родичку. Дала мені цей телефон, поскаржилася, що не може додзвонитися, ось я й вирішила спробувати знайти її в такий спосіб і навідатися в гості. А я вже їй надію дала… — брехала я.