• гостре здавлення – виникає у момент травми і клінічно не відрізняється від забою спинного мозку;
• раннє здавлення – розвивається протягом кількох днів після травми і виявляється появою та поглибленням неврологічного дефіциту;
• пізнє здавлення – виявляється через місяці та роки після травми і зумовлене утворенням надмірної кісткової мозолі, рубцево-спайковим процесом у хребтовому каналі. Клінічно виявляється прогресуючою мієлопатією з наявністю провідникових і сегментарних розладів.
Клінічні прояви ускладненої травми хребта
Ушкодження спинного мозку залежно від клінічних проявів і ступеня порушення провідності можуть підрозділятися на:
• синдром повного порушення провідності спинного мозку нижче рівня пошкодження;
• синдром часткового порушення провідності, (ЦО клінічно виявляється парезом або паралічем м'язів, арефлексією, розладами чутливості нижче рівня пошкодження спинного мозку, розладами функції тазових органів;
• сегментарні порушення у вигляді парезу м'язів, гілорефлексіі, розладів чутливості в зоні пошкодження.
В результаті пошкодження спинного мозку може наступити спінальний шок ("фізіологічне" переривання спинного мозку), що клінічно виявляється тимчасовим пригніченням рефлекторної діяльності, млявим паралічем, повною втратою чутливості та розладом функції тазових органів (затримка сечовипускання), трофічними розладами, можливість у постраждалого діафрагмального типу дихання. Явища спінального шоку посилює відсутність стабільності хребта, неусунена компресія спинного мозку кістковими відламками, гематомою або чужорідним тілом. Характерною рисою даного синдрому є оборотний розвиток неврологічних порушень.
У цьому плані актуальним є питання диференціальної діагностики між травматичним і нейрогенним шоком, особливо при політравмі. На відміну від типового травматичного шоку, шкірні покриви рук та стоп, як правило, теплі, при обстеженні виявляється гіпотонія та брадикардія. Такі розбіжності, насамперед, пов'язані з тим, що причиною нейрогенного шоку є порушення неврологічної регуляції, тоді як типові прояви травматичного шоку реалізуються через інші патогенетичні механізми.
Додаткові методи обстежень
Після проведеного клінічного обстеження в діагностичний алгоритм включаються додаткові методи дослідження, що уточнюють рівень і характер пошкодження структур хребта. Діагностичний алгоритм комплексу інструментальних досліджень у гострому періоді спінальної травми починається з виконання рентгенограми (спондилограми) у двох стандартних (передньо- задній і боковій) проекціях, що дозволяє судити про наявність або відсутність пошкодження кісткових структур хребта, але не дає інформації про стан м'якотканинних утворень хребта (рис. 5.11).
Для виявлення пошкоджень у ЗОНІ С1-С2 хребця необхідні рентгенограми в прямій проекції через відкритий рот. Наявність неврологічних порушень і рентгенологічних ознак пошкодження кісткових структур хребта вимагає обов'язкового подальшого дослідження хребта за допомогою методу рентгенівської комп'ютерної томографії (КТ) і магнітно-резонансної томографії (МРТ), що дозволяє уточнити рівень і ступінь пошкодження спинного мозку, м'яких тканин, міжхребцевих дисків (рис. 5.12).
Також для уточнення діагнозу застосовуються висхідна або низхідна мієлографія, КТ-мієлографія, люмбальна пункція для визначення прохідності субарахноїдального простору та складу ліквору (рис. 5.13).
Рис. 5.11. Визначення ступеня компресії тіла хребця (відповідно I, II та III ступінь) згідно з рентгенограмою у боковій проекції
Рис 5.12. Комп'ютерна томографія поперекового відділу хребта на сагітальному (А) та аксіальному (В) зрізах. Відзначається компресійно-уламковий перелом тіла L хребця, посттравматична кіфотична деформація, стеноз (звуження) хребтового каналу (стрілки)
Лікування ушкоджень хребта
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ушкодження грудного та поперекового відділів хребта“ на сторінці 2. Приємного читання.
