У комплексному лікуванні хронічного остеомієліту провідна роль надається оперативним втручанням. Основний принцип лікування хронічного остеомієліту – радикальне видалення остеомієлітичного осередку – є основною запорукою припинення хронічного гнійно- некротичного процесу. Єдиний шлях досягнення мети – некректомія, основний принцип якої – всі нежиттєздатні тканини, гній, патологічні грануляції, некротизовані тканини, секвестри підлягають обов'язковому видаленню в межах тканин, здатних до регенерації. Радикальне оперативне втручання на осередку ураження полягає у видаленні нежиттєздатних тканин, обробці кісткової порожнини, активному дренуванні рани. Поряд з радикальною хірургічною обробкою гнійно-некротичного вогнища виконується позавогнищевий остеосинтез апаратами зовнішньої фіксації (на шпицевій, стержневій основі, комбінованими шпице-стержневими).
Досить ефективним є радикальне видалення остеомієлітичного осередку (циркулярна резекція ураженої ділянки кістки) з наступним заміщенням виниклого кісткового дефекту за методом Г. А. Ілізарова (моно- або білокальний остеосинтез).
Величина ділянки гнійно-некротичної деструкції, що підлягає видаленню, визначається візуально – при цьому оцінюються колір, структура кістки, її здатність до кровотечі. При невеликих дефектах (до 4-6 см), задовільному стані м'яких тканин у зоні дефекту та наступної остеотомії, заміщення кісткового дефекту виконується в один етап, тобто після резекції вогнища гнійно-некротичної деструкції та остеосинтезу ураженого сегмента апаратом виконується остеотомія проксимального метафіза даної кістки. Післяопераційна рана закривається, установлюється система активного проточного дренування. Через 10 діб, після загоювання рани та рентген- контролю, приступають до дистракції вільного кісткового фрагмента. Темп дистракціі складає 1 мм на добу.
При дефектах більше б см, великій кількості гнійних виділень у рані, веденні післяопераційної рани відкрито, заміщення кісткового дефекту виконується у два етапи. Першим етапом виконується резекція осередку гнійно-некротичної деструкції, остеосинтез апаратом, активне проточне дренування; рана зашивається чи ведеться відкрито з використанням мазевих пов'язок. Другий етап виконується через 1-1,5 місяця при відсутності рецидиву остеомієлітичного процесу та загоєння післяопераційної рани, при задовільному стані м'яких тканин у зоні запланованої остеотомії. Далі роблять остеотомію проксимального відділу кістки. Після загоєння рани, через 10-14 діб, починають дистракцію вільного кісткового фрагмента.
Процес формування дистракційного регенерату є достатньо довгим, може тривати кілька місяців і залежить від довжини кісткового дефекту. Після закінчення дистракції та стикування кісткових фрагментів проводиться їх компресія з фіксацією в термін, який є звичайним для даного сегмента.
У хворих на травматичний остеомієліт досить часто виявляється порушення ге мостазу, спостерігаються зміни імунологічного статусу. Тоді консервативне лікування повинне бути комплексним та включати, окрім антибактеріальних препаратів, імуномодулятори, судинні, антитромботич- ні, десенсибілізуючі препарати. Комплекс консервативних лікувальних заходів також повинен включати в себе дезінтоксикацію, внутрішньоартеріальні та ендолімфатичні інфузії антибактеріальних препаратів.
Фізіотерапевтичні заходи включають в себе лазеротерапію, ультразвук, ультрафіолетове опромінення крові, мікрохвильову резонансну терапію тощо. Ефективним виявилося використання гіпербаричної оксигенації, рентгенотерапії, гемосорбції та плазмаферезу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хронічний остеомієліт“ на сторінці 2. Приємного читання.
