Вимірювання довжини кінцівок

Травматологія та ортопедія

ка, що зчленовується, зміщується щодо іншої (наприклад, при вивиху стегна і зміщенні його догори від вертлюгової западини визначатиметься вкорочення кінцівки, незважаючи на однакову анатомічну довжину нижніх кінцівок).

Сумарне (функціональне) укорочення може бути виміряне за допомогою планок (дощечок), що мають певну товщину. Підкладають ці планки під укорочену ногу доти, поки таз не прийме правильне положення (лінія, що сполучає передньоверхні клубові ості, повинна прийняти горизонтальне положення). За висотою підкладок визначають сумарне вкорочення нижньої кінцівки (рис. 1.33).

Окружність кінцівок (хворої і здоровоі) вимірюють у симетричних місцях на певній відстані від нижньої кінцівки кісткових розпізнавальних точок: для нижньої кінцівки – від передньоверхньої ості клубової кістки, великого вертлюга стегна, суглобової щілини колінного суглоба, головки малої гомілкової кістки та ін.; для верхньої кінцівки – від надплечового відростка, внутрішнього надвиростка плеча та ін.

Визначення м'язової сили. Функціональні можливості опорно-рухового апарату значною мірою залежать від стану м'язів. Особливо великого значення для вироблення правильного плану лікування набуває дослідження м'язової сили при нерівномірному ураженні м'язів (поліомієліт, дитячий спастичний параліч, парези та ін.). У клініці при дослідженні м'язової сили широко застосовується метод активних рухів із подоланням опору, створеного рукою дослідника. Хворому пропонують зігнути, розігнути, привести або відвести кінцівку, а той, що досліджує, прагне створити опір, протидію цим рухам. Порівнюючи дані, отримані на хворій і здоровій кінцівках, можна уявити стан сили м'язів. Оцінюють силу м'язів за п'ятибальною системою: 5 – сила м'яза нормальна, 4 – сила м'яза знижена, 3 – виражене зниження, 2 – значне зниження, 1 – повний параліч.

При проведенні спеціальних досліджень для об'єктивного визначення м'язової сили використовують динамометр, який з одного боку фіксують нерухомо, а з друго-

Дослідження м

Рис. 1.34. Дослідження м'язової сили стегна за допомогою динамометра

го – до манжетки, закріпленої на сегменті досліджуваної кінцівки (рис. 1.34).

Дослідження травм та захворювань хребта. У діагностиці травм і захворювань хребта використовуються клінічні, рентгенологічні, електрофізіологічні, Інструментальні та лабораторні методи дослідження. Основним методом є клінічний, який передбачає певну систему послідовних дій лікаря. Рекомендується дотримуватися наступного порядку: з'ясування скарг, збір анамнезу (механізм травми), огляд хворого, встановлення попереднього діагнозу.

Скарги. При з'ясуванні скарг слід виділити основні з них. Більшість травматологічних хворих скаржаться на біль у пошкодженій ділянці, який посилюється при русі, обмеження рухів, видиму деформацію сегмента.

Анамнез. У хворого необхідно з'ясувати механізм травми. На підставі типового її механізму можна запідозрити той чи інший варіант ушкодження. Опитування хворого або його родичів про початок і перші прояви захворювання, його динаміку, попереднє лікування повинне проводитися детально. Є захворювання і ушкодження, при яких добре зібраний анамнез хвороби або ушкодження дозволяє не лише запідозрити, але й поставити правильний діагноз. У деяких хворих з часом багато об'єктивних симптомів можуть зникнути і під час обстеження їх виявити не вдається.

Як і при інших захворюваннях, необхідно зібрати анамнез життя хворого: стан здоров'я при народженні, умови життя в дитинстві, юності і зрілому віці, умови праці і виробничі шкідливості, перенесені хвороби, алергологічний анамнез.

Об'єктивний огляд. Хребет досліджують у положенні хворого стоячи, сидячи і лежачи, як у спокої, так і в русі (голови, тулуба, кінцівок). Рівень ураження хребта визначають шляхом відліку кількості хребців від певних анатомічних орієнтирів або за спеціальною схемою. Для огляду хворого стоячи, він повинен повернутися спиною до світла. Досліджуваному слід стояти рівно, з розслабленою мускулатурою, босим, руки вільно звисають уздовж тулуба. У нормально складеної дорослої людини хребет має фізіологічні викривлення у вигляді двох лордозів у шийному і поперековому відділах і одного кіфозу в грудному відділі. Остаточна форма хребта встановлюється до зрілого віку і зберігається до 45-50 років, після чого грудний відділ знову починає поступово округлятися, наближаючись до старечого кіфозу. У дорослих жінок лордоз поперекового відділу більш виражений, ніж у чоловіків. Спеціальним маркером або поглядом (при достатньому досвіді дослідження) відзначають лінію остистих відростків (серединна борозна спини), нижні кути лопаток, гребені клубових кісток, бічні контури талії і шиї, положення надпліч, відхилення міжсідничної борозни від вертикалі. При огляді остистих відростків виявляють їх випинання; різке випинання одного відростка щодо інших у нормі не зустрічається. Оглядаючи спину, звертають увагу на контури м'язів, розташованих поряд із хребтом.

Практично, окрім нормальної будови хребта, прийнято розрізняти наступні різновиди постав: плоску, круглу та сутулу спину. У грудному відділі навіть через незначну деформацію кіфоз стає досить помітним. Поява кіфозу в шийному або поперековому відділах свідчить про наявність серйозних патологічних змін: виступ одного або кількох остистих відростків при кутоподібному кіфозі утворює горб [gibbus), що може спостерігатися при частковому або повному руйнуванні тіл хребців. Бічне викривлення хребта називається сколіозом. Він виявляється по відхиленню лінії остистих відростків від вертикальної осі тіла. Віссю хребта є вертикальна лінія, проведена від потиличного горба через усі остисті відростки хребців до міжсідничної складки.

Функціональний сколіоз, обумовлений значним укороченням однієї ноги, проявляється в положенні хворого стоячи, а в положенні лежачи зникає. При грудному сколіозі на опуклій стороні утворюється реберний горб, який досить добре видно при згинанні. Напруження довгих м'язів спини помітне у вигляді випинань по сторонах від остистих відростків; особливо часто цей симптом спостерігається при дискогенному радикуліті.

Травматологічних хворих оглядають за певною схемою, що не дозволяє пропустити ознаки ушкоджень. Після огляду і виявлення провідних симптомів хребет оглядається по сегментах. У момент первинного огляду положення хворого або ураженого сегмента може бути активним, пасивним та вимушеним.

Активне положення, як правило, свідчить про відносне благополуччя, пасивне – найчастіше свідчить про важку травму або ураження спинного мозку, що ускладнилися паралічем. Необхідно звернути особливу увагу на вимушене положення тіла; як правило, це компенсаторні, пристосувальні та патологічні установки. Виражений лордоз поперекового відділу хребта у вертикальному або горизонтальному положенні хворого може бути зумовлений згинальною контрактурою в кульшовому суглобі.

Пальпація. Пальпація хребта дозволяє доповнити дані огляду, визначити локалізацію, ступінь і характер болючості. Слід пам'ятати, що в нормі остистий відросток II поперекового хребця більше виступає назад, ніж сусідні остисті відростки. Для виявлення болючості при натисканні на остистий відросток ставлять на нього великий палець і тиснуть, переходячи від вище- до нижчерозташованого відростка. При патологічному процесі, що залучає суглобові і поперечні відростки, відзначають біль при натисканні в паравертебральних точках по лінії, що йде паралельно остистим відросткам на 1,5-2 см збоку (у поперековому відділі на 2-3 см).

Для виявлення болю постукують по остистих відростках, натискають на них збоку і використовують інші спеціальні діагностичні прийоми, наприклад, навантаження по осі хребта (на голову або на плечовий пояс). При пальпації відзначають також напруження м'язів, розташованих поряд із хребтом, оскільки більшість травм і захворювань хребта супроводжуються підвищенням м'язового тонусу. Пальпацію передньої поверхні хребта на рівні III–IV шийних хребців здійснюють через рот, за звичай вказівним пальцем. На рівні перснеподібного хряща перед груднинно-ключично-соскоподібним м'язом промацують горбик VII шийного хребця. У худих людей при бімануальній пальпації живота доступні пальпації тіла поперекових хребців. Крижовий і копчиковий відділи хребта спереду пальпуються через пряму кишку.

Щадна пальпація тканин у місцях ушкодження, видимої деформації, болючості дозволяє визначити місцеву температуру, виявити тургор м'яких тканин, їх набряклість.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вимірювання довжини кінцівок“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Історія розвитку травматології та ортопедії

  • Становлення травматології і ортопедії у складі загальної хірургії

  • Травматологія та ортопедія як самостійна хірургічна дисципліна

  • Введення в спеціальність. особливості обстеження травматологічних та ортопедичних хворих. Ушкодження зв'язок, сухожилків та м'язів. Травматичні вивихи

  • Методи обстеження в травматології і ортопедії

  • Історія захворювання (anamnesis morbi)

  • Особливості обстеження постраждалих при політравмі

  • Методика обстеження при ортопедичних захворюваннях та наслідках травм опорно-рухової системи

  • Огляд суглобів і окремих сегментів кінцівок

  • Пальпація

  • Аускультація

  • Визначення обсягу рухів у суглобах

  • Вимірювання довжини кінцівок
  • Особливості обстеження дітей із травмами та ортопедичними захворюваннями

  • Додаткові методи обстеження в травматології та ортопедії

  • Встановлення діагнозу

  • Пошкодження зв'язок, сухожилків та м'язів

  • Вивихи

  • Вивих плеча

  • Вивих кісток передпліччя

  • Вивихи стегна

  • Травматична хвороба. Політравма. Сучасні принципи лікування переломів

  • Кліника

  • Оцінка тяжкості травми

  • Лікування

  • Сучасні принципи лікування переломів

  • Клінічні ознаки переломів

  • Оперативні методи лікування переломів

  • Відкриті переломи

  • Травматичний остеомієліт

  • Гострий травматичний остеомієліт

  • Хронічний остеомієліт

  • Ампутації кінцівок. Реабілітація та протезування інвалідів з дефектами кінцівок. Лікування травматологічних та ортопедичних хворих в амбулаторних умовах

  • Методи та способи ампутацій

  • Реабілітація та протезування інвалідів з дефектами кінцівок

  • Протезування верхніх кінцівок

  • Протезування нижніх кінцівок

  • Лікування травматологічних та ортопедичних хворих в амбулаторних умовах

  • Ушкодження кісток та суглобів верхньої кінцівки

  • Перелом ключиці

  • Вивихи ключиці

  • Вивихи плеча

  • Переломи плечової кістки

  • Перелом діафіза плечової кістки в середній третині

  • Переломи дистального відділу плечової кістки

  • Вивих передпліччя

  • Переломовивихи кісток передпліччя

  • Перелом променевої кістки в типовому місці

  • Ушкодження хребта і таза

  • Класифікація ушкоджень хребта

  • Ушкодження шийного відділу хребта

  • Ушкодження грудного та поперекового відділів хребта

  • Лікування ушкоджень хребта

  • Пошкодження таза

  • Діагностика пошкоджень таза

  • Лікування пошкоджень таза

  • Ушкодження кісток та суглобів нижньої кінцівки

  • Вивих стегна

  • Пошкодження менісків та зв'язок колінного суглоба

  • Розрив зв'язок колінного суглоба

  • Вивих гомілки

  • Переломи кісток гомілки

  • Дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів та хребта

  • Асептичний некроз

  • Кістоподібна перебудова кісток суглобів

  • Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта

  • Деформуючий спондильоз та спондилоартроз

  • Спондилолістез

  • Спінальний стеноз

  • Природжені деформації хребта, кісток та суглобів. Сколіоз

  • Вроджена м'язова клишоногість

  • Вроджена дисплазія кульшового суглоба

  • Вроджений вивих стегна

  • Постава та її порушення

  • Сколіотична хвороба (сколіоз)

  • Кіфотична деформація хребта (горб)

  • Запальні, пухлинні та пухлиноподібні захворювання системи опори та руху

  • Доброякісні пухлини кісток

  • Злоякісні пухлини кісток

  • Пухлиноподібні захворювання кісток

  • Загальні захворювання системи опори та руху