Розділ «42»

— Ясно. До тебе туди не кожен танк доїде... — ущипнув Лев. — А ти в неї був?..

— У тому-то й справа, що вона мене не впускає... Каже, що не хоче, щоб я бачив її такою...

— Якою?

— І я себе питаю: якою такою вона може бути, аби я не міг її бачити?

Безрукий нарешті за шкварку підняв Лавника з підлоги. Попід руку, як підпилого приятеля, завів на кухню, всадовив на крісло, сам сів навпроти.

— Ти хочеш, Яремо, щоб я тебе пожалів? — запитав насмішкувато. — Тоді мені дуже шкода, що тебе кидають жінки... А знаєш, чому кидають?.. Бо ти — фальшивий!.. Ти коли-небудь пробував подивитися на себе збоку?.. Певно, ні... Бо побачив би, що ти можеш бути або рабом, або рабовласником. А нормальною людиною — ні. Продовжувати жаліти?

— Не треба... Я ще не розповів. Я просто люблю деталі. Це тільки вступне слово...

— Ранок наближається...

— Для тебе це краще. Ти ж підганяв час, еге ж?.. А зараз навіть не маєш що підганяти — годинник розбився об мою довбешку... — кисло посміхнувся Ярема. — Дай кави, Безрукий! — не попросив — наказав.

Поки Лев готував каву, Ярема щось інтенсивно обмірковував. Зморшки бурхали по його чолу, як хвилі на морі в шторм.

— Добре, буду з тобою начистоту, — вирішив, зрештою, посьорбуючи каву. — З тебе, бачу, все одно нічого не вивідаю... Ти теж, Безрукий, якийсь нелюдський, але не штучний — точно, правду кажеш... Отже, тобі відомо, що твоя сухоребра змія (треба ж! І Лавник це помітив!) шукає душу Львова. До пошуків якось залучила Зоряну. І мене...

— Знаю...

— І в нас поселилися привиди... У Бориславу — якийсь Домовина з ратуші, у Зоряну — Чорна дама з кав'ярні, що на розі вулиць Руської та Федорова, у мене — Чернець з підземелля Єзуїтського собору. Що продав колись, баран, душу дияволові... — Лев округлив очі, від несподіванки сьорбнув забагато кави, обпік піднебіння і закашлявся.

— Хіба ти цього не знав?.. — здивувався Ярема. — Тоді будеш знати... Тепер це вже мені нешкідливо. Може... А от Борислава і Зоряна не можуть зайти на територію храму... Підселенці їх не впускають, певно...

— А ти?

— Я не встиг спробувати, хоча хотів. Інтуїція вперто підказувала почекати... І добре, що не встиг... Бо нині не лише Зоряну «швидка» забрала, але й до Борислави на роботу приїжджала... Але Стійка встигла втекти... Симптоми, до речі, ті самі... Блювота і корчі... Так що зі мною могло бути те ж саме...

— Вітаю твою інтуїцію, Яремо!

— Не іронізуй, друже... Це ще не все... — Ярема зіщулився і змалів. — Я люблю підозрювати, ти ж знаєш... І я найняв одного відомого екстрасенса, аби дещо перевірив. Результат такий: Домовини в ратуші немає. А Чорна дама і Чернець спокійнісінько бродять собі підземеллями і лякають смертних. Отак!..

— На що ти натякаєш?..

— На те, що в мене і Зоряну підселився хтось інший, Безрукий!.. Хіба не ясно?..