Розділ «38»

«Колекціонер, який побажав залишитися невідомим, зробив мерові унікальний подарунок на іменини — кам'яну скульптуру Юрія Змієборця, який сидить на цареві звірів. Унікальність якраз полягає в тому, що це перший витвір мистецтва, де легендарний Юрій Змієборець не на коні, а на леві...» — Безрукий від хвилювання почервонів, Борис, навпаки, побілів і не кліпав.

— Я в шоку... — почав вундеркінд, але не пояснив причини шокованості. Бо голос за кадром закінчився, а почав говорити мер. Він стояв біля скульптури, гладячи гриву лева.

«Добродій, який подарував цю скульптуру, пояснив мені по телефону, що вона з'явилася в нього декілька десятків років тому за дивних обставин, які з певних причин зараз він не може і не хоче розголошувати... А ще він зауважив, що йому снився Юрій Змієборець і намовляв передати скульптуру саме мені... І дуже настирливо чоловік просив залишити Юрія Змієборця на левові у приміщенні ратуші... Ось така історія...»

— І що ви думаєте робити із скульптурою? — запитав репортер у міського голови.

— Залишити в кабінеті. Тепер це власність міста... Але перед тим 6 травня, якраз у день святого Юрія-Змієборця і Переможця, покровителя Львова, я цю скульптуру освячу саме у соборі Святого Юра... На щастя...

— Що ж тепер виходить?.. — запитав збентежений вундеркінд. — Що душа Львова у цьому осідланому Змієборцем левові?..

— Можливо... — почухав кучері Безрукий.

— І я марно стоптував ноги за фотографуванням і губив очі в тисячах світлин левів?..

— Ні. Згодом опублікуєш альбом... — порадив Лев. Вундеркінд його обпік поглядом. — Жартую... — виправився Безрукий. — Ця версія з левом, осідланим Змієборцем, має право на життя, бо багато що пояснює... Особливо збіг з посланнями, і так далі... Але ти обов'язково ретельно перевір тих старих левів із зруйнованої ратуші... І дізнайся, будь ласка, чи часом не залишилося хоча б кілька фрагментів інших скульптур. Ти ж казав, що тільки п'ять скульптур збереглося?..

— Так...

— Пошукай, може, є більше... І думаймо всі, як нам скористатися послугами голуба... На жаль, за пазухою ми його носити, як Борислава змію, не можемо.

— Чому? — запитала Люба. — Завтра вранці спробуємо...

— Борисе, ти чого схмурнів? Радіти треба, що з'явилася непогана зачіпка. І цілком ймовірна, до речі, — розраджувала юнака Марі.

— Я тобі відповім! — взявся пояснювати Безрукий. — Бо наше чудо природи з ботанічного саду радіє лише з того, що відкриває само! А безсовісний мер зіпсував йому всю насолоду від пошуків. Так, вундеркінде?

— Ні, — відповів Борис. — Не подобається мені цей осідланий лев. Дуже не подобається. Я відчуваю від нього загрозу.

— Певно, мер теж відчуває, бо вирішив його освятити, — мовила Люба.

— Або освяченням хоче лева захистити. Від зміюк, — припустила Марі.

— Якщо у цьому левові є душа Львова, — резюмував Безрукий, — то ви всі маєте рацію!