Розділ «31»

— Бо я так захотів.

— Я теж так хочу! — наїжився вундеркінд.

— Гаразд. Викладай суть ідеї.

— Люба думає, що згідно із законом дуальності, раз є послання від темряви, отже, мусить бути і послання від світла. Тобто якщо хтось нападає, то хтось і захищає... Інакше світ втрачає рівновагу, а значить, свій сенс... — вундеркінд інтерпретував Любине міркування по-мудрому.

Безрукий щось обмізковував.

— Знаєш що, передай своїй Любі велике «дякую!» — зрештою сказав весело. — Вона його заслужила не лише своєю метикуватістю.

— А чим ще?

— А ще тим, що її потенційний хлопець неймовірне патякало!.. — випалив Лев і додав: — Усе, я пішов... До вечора... Лети шукати кам'яного лева... Бачу, ти з фотоапаратом... Часу обмаль...

— У мене ввечері побачення.

— То організуй його в мене вдома.

— А що, можна? — зрадів Борис.

Чудо з ботанічного саду раділо побаченню в оточенні купи людей?.. Хіба це нормально?..

— Можна. Тільки попередь дівчину, що я хижий і підступний звір. А моя левиця — кусюча. А левенятко — капризне.

— Вона й так знає... — признався вундеркінд. — А ви куди?

— В ратушу.

— А мій обіцяний обід?

— Мчи додому, кидай вареники! Там ще вода не охолола!

— І так завжди... — муркнув собі під ніс найщасливіший у світі юнак. Бо його Любу прийняв у своє товариство сам Лев Львович Безрукий!..