Розділ «31»

— Леве Львовичу, якщо ви мене відірвали від обіду, щоб попити мою кров, то я йду геть. Я не донор для зголоднілих хижаків, — серйозно мовив вундеркінд. — Ви ж самі мені електронною поштою прислали фотографію. Так що будьте ласкаві, поясніть, що вас так зачепило, інакше...

Борис недоговорив, бо Лев скам'янів. Перетворився у скульптуру, в якій теж могла переховуватися душа Львова.

— Що сталося?.. — захвилювався юнак.

— І тобі теж?.. — запитав.

— Що?..

— Прийшов лист від мене, якого я не надсилав?..

— Так... А?..

— Ще змії прийшов. З детальною інформацією, чому і коли має відбутися напад на душу Львова.

— Овва!.. — завернуло очі догори юне дарування науки, ніби при першому поцілунку. — Бачу, життя налагоджується... — видихнув вундеркінд.

— Я ще не бачив його в тебе розладнаним! — буркнув Безрукий.

— Було. Коли я не міг до Люби заговорити. Але зараз не про це. Кажете, хтось із вашої пошти секрети здає, еге ж? І то не лише наші, виявляється... Ви б на фото глянули!.. Соловей-розбійник, відьма-зваба і змія-фурія...

— Ти прихопив світлину?

— Навіщо? Маєте в папці «Вихідна». Глянете на холодну голову, що розсилаєте... — зіронізував Борис. Й одразу реабілітувався: — Жартую. А чого скиглити, коли в лабіринті підказки з'являються?.. Вихід треба шукати...

— Ну-ну... — Лев плеснув вундеркінда по плечу. Той ледь не плюхнувся в озеро до лебедів. Безрукий в останню мить вхопив його за шкірку. — Бач, яке непередбачуване життя, — сказав повчально.

— Знаю, — реготнув Мудрагель. — До речі, Люба нині вранці підкинула мені одну цікаву ідею. Ну... щодо послання, яке ви здобули з крісла дракона...

— Ти що, недостиглий очкарику, уже розпатякав дівчиську всі наші секрети?.. Ну ти й баран!.. Ти коли чуєш запах спідниці, стаєш пластиліновим хлопчиком, з якого можна ліпити що завгодно...

Борис образився.

— А чому Марі все знає?

— Бо вона моя дружина.

— А чому знала все, коли ще не була дружиною?