Розділ «29»

Раптом Стійка угледіла в комп'ютері нового електронного листа. Від Безрукого? — здивувалася. — Ніколи їй той прогульник і ледар не писав. Певно, знову щось хитрує, хоче відвертітися від звіту. На жаль, не вийде. Загубив телефон, тепер думає, що її можна тероризувати через електронну пошту?.. Скипіла. Відкрила листа.

«З днем народження, Бориславо Болеславівно! — читала. Невже?.. Ти диви, підлещується, ледацюга, хоч я заборонила будь-які привітання-святкування на роботі. — Хочу Вам подарувати сюрприз. Думаю, Вас цікавить, «коли зберуться всі часи в один»?.. — Стійка ледь не згубила в моніторі очі, а Зоя з переляку за свою господиню зашипіла. — Так от, цей день — 6 травня 2015 року. День Святого Юрія — покровителя Львова. Можете перевірити: 0+6+0+5+2+0+1+5=19; 1+9=10; 1+0=1. Вітаю!»

Борислава Болеславівна з несподіванки набрала повні груди повітря і забула випустити. Так і сиділа бездиханна, з виряченими очима, втупившись у текст. «Ну Безрукий! — подумала. — Таж він не лише ледар і прогульник, а ще й рідкісний аферист!.. Звідкись вивідав мою таємницю, не виключено, що розгадав її, а тепер буде шантажувати?.. От негідник! Зараз я акуратненько все з'ясую...» — Нарешті Стійка випустила зі своїх опалих грудей повітря і наказала секретарці негайно викликати Безрукого.

— Дозвольте... — Лев стояв посеред кабінету Стійкої, м'яв у руці недороблений звіт, а декан його вперто не помічала. «От фурія!..» — подумав Лев і тут-таки вирішив, що за приниження не вітатиме змію з днем народження. Навіть словесно. Чекав... І дочекався до того, що заграв його мобільний...

— Я просила з увімкненим телефоном до мене не заходити! — гавкнула Стійка.

Лев «збив» виклик — телефонував вундеркінд. Знав, коли...

— Вибачте, — мовив, аби не мовчати.

— Я думала, ви загубили телефон, тому стали писати мені листи... — почала, як завжди, з докірливої прелюдії Борислава Болеславівна, щоб згодом усі грішки розкласти по поличках. Для порядку... Безрукий мовчав. Мав досвід: так краще. Скоріше видибає від цієї кровопивці... — І що ви хочете за мовчання? — прищулилась Борислава Болеславівна.

— Тобто?.. — запитав Лев.

— Не клейте дурня, доценте Безрукий! Бо ним ви, бачу, на жаль, не є.

— Нічого не хочу, — бовкнув Лев, аби Стійка відчепилася.

— Цікаво... Цікаво... Так би мовити, благодійний внесок у науку. Так?

— Так.

— Тоді дякую. І ще... Підійдіть-но сюди, погляньте... — Стійка трохи повернула монітор до Лева. — Ось цього свого дотепного листа... — ткнула на екран. Безрукий ледь не зомлів. Не так від змісту листа, як від того, що його, виявляється, написав він! — негайно вилучіть зі своєї електронної пошти.

— Добре, — пробелькотів Лев. Розвернувся. Подибав до дверей.

— А як вам удалося обдурити детектор брехні? — раптом, коли Лев уже тиснув на ручку дверей, у спину запитала Стійка.

— Не знаю... — не обертаючись відповів Безрукий. І добре. Бо на ньому не було лиця...