Розділ «29»

Мер сидить на смерті

— А давайте поламаємо ці перегородки! — запропонував дивакуватий учений.

Прибиральниця, задумалася. Їй сподобалася ідея цього кучматого доцента. Але...

— Нас виженуть з роботи, — зауважила вагомо.

— Ну то й що?

— Вам, пане Безрукий, може, й нічого, а я на свою пенсію не протягну. А стару бабу навряд чи хтось іще на роботу візьме.

— Тоді мийте з насолодою і не псуйте собі нерви, — порадив Лев.

— Вам легко говорити. Хоча ви праві. Ага... — згадала пані Дуся. — Тут ваш мобільний валявся під шторами... Я його поклала, пане Леве, у вашу тумбочку... Але ви, як бачу, в тумбочку не часто заглядаєте. Тому я вкинула вам телефон у піджак. Ви його забули на стільці передучора...

— А звідки ви знали, що то мій мобільний?

— Я не така вже тупа баба... Чи як ви думаєте?

— Не тупа, — погодився Лев. — Але чому ви заглядаєте у мої тумби? — запитав він.

— Тому Що, пане Безрукий, якби я туди не заглядала, там були б не ваші якісь документи, а смітник з обгорток цукерок «Корівка». Ясно?

— Ще й як... Дякую...

— Тоді до побачення. — Прибиральниця подибала в коридор. — Коли йому вже набриднуть ті «корівки»? — бурчала стара. Наче їй не все одно, яке сміття виносити.

Лев глянув на календар. 30 квітня 2015 року. Завтра травень. Кров з носа треба написати започаткований Стійкою безглуздий місячний звіт про проведену роботу. Замість того щоб робити щось путнє, треба придумувати для Борислави Болеславівни, що такого корисного за місяць напрацював... Колеги жартують, що на написання цього звіту йде більше часу, ніж на саму місячну роботу. Маразм. Але що поробиш?.. Начальник завжди правий, як кажуть.

Почали сходитися колеги.

— Змія вже в себе! Чекає на жертву... — приніс новину молодий аспірант. Ще не знає бідолаха, що вголос таке говорити небезпечно. Бо стіни мають очі й вуха. І можна очолити список жертв...

А Борислава Болеславівна тим часом сиділа за столом, свердлила очима комп'ютер, жаліла себе у свій одинокий день народження і гірку думу думала...

«Чому так буває, як буває? — мучила вона свої вчені мізки. — Чому життя так безглуздо пролітає? Чому Бог не дав мені чоловіка, діточок? Хоча б дитинку, хай уже з тим чоловіком... Що принесла мені ця клята робота, дисципліна, посада, крім кволої влади над декількома людьми, які мене ледве терплять, удавано поважають лише тому, щоб не втратити посади? Що? А тепер ще ці привиди... Де був мій розум, коли погоджувалась на аферу? Люди живуть собі, радіють весні, а я?..»

Змія Зоя висунула свою голову з тумбочки, де Стійка їй зробила гніздо.

— Що, Зою? — запитала гадину. — Півміста з тобою обходили, шукаючи клятого лева з душею міста... Нема. Чи ти, може, проґавила, га? — розумна змія замахала головою, натякаючи на свою пильність. — Ні, таке розумне створіння, як ти, Зоєчко, — погодилась господиня, — дати маху не може. Що ж, будемо шукати далі. А що залишається робити?.. Незабаром зустріч з Яремою і Зоряною. Може, вони щось надибали?.. — Хоча великої надії на компаньйонів не мала. Швидше відчувала від них загрозу, ніж допомогу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мер сидить на смерті» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „29“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи