Розділ 54

— І мені братом, — доповнив я і, згадавши, запально вигукнув. — А Ескалар, діду, виявляється знав батьків!

Сірі очі Радо враз потемніли.

— Це правда? — спитав здивовано дід.

— Так, але, на жаль, не був знайомий з вами, Радо. А ви батько Айсолари чи Сохломира?

Старий наче стрепенувся, почувши давно забуті імена, і якось підозріло глянув на геліоната.

— А ти, Ескаларе, був другом Сохломира? — спитав дід, так і не відповівши на запитання мага.

Той, щоб не здатись нетактовним, запитання повторювати не став, а просто відповів:

— Я знав і Сохломира, і Айсолару. І був їхнім другом. Та наші дороги розійшлись ще в юності. На жаль.

— Хтозна, хтозна, — якось дивно відповів дід, продовжуючи пильно вивчати Ескалара. — Адже непередбачувана доля звела тебе з їх сином… А ти, Зуфаре, як познайомився з Айхо?

Маг усміхнувся і, здається, зрадів, що Радо перевів увагу на Зуфара. Товариш запально і весело завів розмову про наше знайомство і подальші пригоди. Дід уважно слухав, вставляв репліки, але нишком поглядав на Ескалара.

— Радий познайомитися з твоїми друзями, Айхо, — перервав Зуфара дід. — Ви відпочивайте, насолоджуйтесь красою Шанталії, а ввечері зустрінемось. Ми з Майстром Каро чекатимемо вас на вечерю. А зараз бувайте!

— Зачекайте, вельмишановний Радо! — затримав діда Ескалар. — Я хотів попрощатись. Сьогодні покидаю Шанталію. Радий із вами познайомитись.

— Навзаєм. Ну що ж, щасливої дороги. І дякую, що допоміг нам з внуком зустрітися.

Ескалар вклонився, а Радо, спустившись вниз стежиною, зник за рогом високого блідо-сірого будинку.

— Схоже, я не сподобався твоєму дідові, — спохмурнів Ескалар.

— Ні, друже, — підбрехав я, — просто дідусь суворий і на початку поводиться насторожено.

— Можливо. Але вже не важливо. Все одно час в дорогу.

— А як же запашні млинці?

— Доки не з’їм половини, нікуди не поїду, — усміхнувся Ескалар.

— Е ні! Половина моя! Доганяйте! — і Зуфар чимдуж пустився до хатини Майстра Каро.