Розділ 47

— Я обманула тебе, Айхо, — повторила дівчина, та ефект від сказаного залишився тим самим. — Сахаб не брат мені.

— А хто? — якось по-дурному запитав я, та гірка здогадка наздогнала раніше відповіді.

— Він був коханим, — відверто мовила Мія, і ці слова, наче гострі ножі, вп’ялися у розхристану душу.

«Коханий», як красиво і як жахливо, виявляється, може звучати це слово… Захотілося втекти, не чути більше нічого. Але розумів, що не зможу.

— Коли я мала вільну хвилину, то виходила на вулицю і поглядом шукала чергового простачка, який купиться на мою красу і виконає небезпечне прохання, — відчеканила дівчина, і я відчув, як в серце забили десяток цвяхів.

Мія взяла за руку, а я відсахнувся, наче торкнувся вогню.

— Та коли ти, Айхо, повернувся і подарував мені викупну мітку, я вперше відчула сором. Ти відрізнявся від усіх. Ти нічого не вимагав навзаєм, не обманював, що виконав прохання, не виконавши. Ти ощасливив подарунком, про який можна лише мріяти. Подарував і зник. Можеш що завгодно думати про мене, але я ніколи не забуду того, як ти змінив моє життя. І сьогодні я мала нагоду віддячити. Я, як і ти, ризикувала, ризикую і зараз, але заради тебе не побоялася і зробила те, що мала зробити. Нехай цей вчинок буде кращим за всі ті слова вибачення і вдячності, які б я могла сказати. Я вважаю, що зробила достатньо, — закінчила Мія і прямо подивилася в очі.

Як не дивно, але слова дівчини, позбавлені будь-яких сентиментів, наповнені впевненістю і розрахунком, були абсолютно щирими. В ту мить я вірив їй і розумів, мовчки спостерігаючи за чуттєво-холодним, переповненим безліччю суперечливих емоцій обличчям.

— Коли я усе розповім, думаю, ти зрозумієш. У тебе добре серце, але воно ж заважатиме жити. Моя історія банальна, але як і решта життєвих історій, для кожного особлива.

Все почалося з великої любові, яка, здавалося, буде вічною. В Сакарію ми з Сахабом потрапили не випадково. Втікали подалі з рідного дому від суворої заборони батьків бути разом. Сахаб виріс в заможній родині. Йому з дитинства уготована багата наречена, але всупереч волі батьків, він обрав мене, доньку служниці, яка допомагала по господарству домоправительці.

Це було неприпустимо! Розгорівся страшенний скандал. Батьки, дізнавшись про наші наміри, суворо покарали і на місяць зачинили в будинку, не дозволяючи з’являтися на вулиці. Але я втекла. Таємно зустрівшись із Сахабом, ми вирішили податись до Сакарії, міста, в якому можна загубитись, де нас ніколи не знайдуть. І нам це вдалося.

Спочатку ми почувалися, як в казці. Свобода, наша любов і відсутність переслідування робили нас найщасливішими людьми. Але коли гроші, що захопив Сахаб, закінчились, наша казка зникла разом з ними. Все виявилось не так просто, як уявлялось. Спочатку ми опинилися без даху над головою, далі нам не вистачало навіть на харчі, а згодом почалося найгірше: Сахаб впав у жахливу депресію, він все більше картав себе за те, що покинув затишний, повний достатку дім. Він нічого не вмів робити, а працювати вважав недостойним. Я страждала і картала себе за те, що коханий у скрутному становищі. Тих грошей, що отримувала за одноразові завдання, допомагаючи торговцям на базарі, вистачало тільки на скромні харчі. Ми жили і ночували на вулиці. Це страшно і важко. Але присутність Сахаба робила щасливою.

Одного разу, коли пізно ввечері я повернулася на наше місце, то не застала коханого. А за декілька кроків почула крики і плач. Сахаба схопив патруль. Я непомітно йшла за ними усю дорогу аж до тюрми і звинувачувала у всьому себе. Дотемна, переховуючись, чекала, твердо вирішивши, що відшукаю у заґратованих віконцях коханого. Та це далося дорогою ціною, мене впіймали і продали у рабство.

Господиня жахливо поводилась не тільки зі мною, але й з усіма рабами. Та я була на особливому рахунку. Дочка багатійки, моя однолітка, вдалася на диво негарною. А господиня мріяла видати її заміж за багатого вельможу. Ті нечасті наречені, що заглядали в дім, як на зло, звертали увагу на мене, рабиню, а побачивши потворну дочку, тікали геть. За це багатійка зганяла на мені всю злість побоями та принизливими покараннями. Я усе терпіла, та розуміла, що рано чи пізно терпцю прийде кінець і я щось заподію кривдниці. Щоб відволіктися від гірких думок, я по крихтах збирала негусті пожитки і гроші, які інколи отримувала від щедрих перехожих. Їх я збирала в хустинку і, як ти вже знаєш, передавала Сахабу. А коли ти так несподівано подарував викупну мітку, я, не роздумуючи, ризикуючи життям, сама занесла її коханому, щоб упевнитись, що він отримає свободу, якщо його продадуть у рабство.

І одного дня Сахаб з’явився у домі господині. Не тямлячи себе від щастя, я ледве не кинулась юнаку на шию, та його льодяна байдужість і зверхність зупинили. Тільки тоді я побачила поважного батька Сахаба з цілою купою челяді.

Багатійка, як тканий килимок, стелилася під ноги непроханим, але дуже поважним гостям. Вона не розуміла, чим завдячує їх присутності та старалась догодити найменшим забаганкам. А коли батько Сахаба нарешті пояснив мету візиту, господиня ледве не втратила дар мови від щастя, а мені здалося, що мене живцем підпалили на ганебному стовпі.

Ніколи, Айхо, ніколи я не відчувала себе такою безпорадною. Мене розірвали на шматки, а я, принижена, розтоптана, не могла захиститись. Забракло духу…

Сахаба в тюрмі знайшов батько. Вельможа вже давно пробачив синові і хотів повернути єдиного спадкоємця додому. Бідолаха усе розповів і в усьому покаявся перед батьком. Сахаб згадав, що за час ув’язнення я передавала йому харчі і скромні гроші, завдяки чому він і зміг послати звістку батькові. Разом вони вирішили віддячити мені…

І ця дяка виявилась досить своєрідною. На таке здатні лише люди, які впевнені, що багатство робить їх безкарними і що вища справедливість спасує колись перед їхніми статками.

Мені віддячили, Айхо, викупивши з рабства. Але це ще не все. Щоб я більше ніколи не заважала щастю його сина, вельможа продав мене у рабство надзвичайно багатому і впливовому сакарійському вельможі. Я стала золотою одаліскою у золотій клітці. Живу під пильною охороною, але в розкішному маєтку, і, як бачиш, можу навіть врятувати чиєсь життя. Але тут вас тримати довго не можу. Ніхто не повинен і запідозрити, що я знайома з вами. Інакше новий господар відправить мене на сніданок барусові, як трапилось із попередницею.