Розділ 42

— Сідай, Айхо, — сказав маг, не повертаючись.

Я опустився на м’який килимок, відчув, як полум’я гарячими хвилями обпікає обличчя, і відсунувся подалі.

— Навіть не знаю з чого почати…

— Ти обіцяв розповісти про батьків, Ескаларе.

— А, про батьків, — якось розгублено почав маг. — Коли побачив амулет зі змією на шиї, то зрозумів, що ти син Айсолари. Вона ніколи не розлучалася з амулетом і віддала б його лише власній дитині. Адже твою маму звали Айсолара?

— Чому звали? І сьогодні так звуть.

— Що?.. — розхвилювався Ескалар. — Ти ж сказав, що батьки померли?!

— Я сам донедавна так думав, проте дізнався, що живі. Не знаю, чому дід приховував це?

— Айсолара жива… — мрійливо повторив Ескалар. — Ти знаєш, де тепер батьки?

— Ні, я думав, що ти розкажеш.

— Я не знаю, Айхо. Я втратив слід Айсолари й Сохломира. Колись, дуже давно, ми були друзями. Але життя розлучило…

— Ти любив мою маму?

Ескалар різко повернувся, в очах відбивалося полум’я та, здавалось, це вогонь душі.

— Любив? Не просто любив, обожнював! Але Айсолара обрала іншого. Твого батька і мого найкращого друга.

Я подивився на Ескалара іншими очима. З такою ніжністю і теплом розповідав він про батьків, що я навіть заздрив. Адже не пам’ятав жодної риси обличчя, жодного слова мами чи тата, не пам’ятав голосу, рухів, сміху… А Ескалар не просто бачив, розмовляв, він був їх другом…

— Ви посварились через нерозділені почуття?

— Ні. Це не похитнуло дружби. Я програв у чесній боротьбі за серце Айсолари. І щоб змиритись з болем, на деякий час залишив рідне поселення, вирушив у мандри. А коли повернувся, тоді й відбулись фатальні події.

— То що ж сталося?

— Молоді і запальні, ми з твоїм батьком вірили в честь, справедливість, відвагу і гідність. Ці істини були нашими поводирями у житті. Ми мріяли про подвиги, які вершитимемо разом, про Воїнів Шаку, уявляли, як рятуватимемо світ. Але ми жили у непримітному маленькому містечку і нічого не знали про те, що коїться насправді. Коли твої батьки одружилися, я вперше покинув Оздерію і вирушив у мандри. Згодом зрозумів, що не все, у що вірили, істинне.

Під час подорожі я познайомився з людиною, яка перевернула моє уявлення про тогочасний світ. Це змінило все життя. Але коли я, повернувшись, розповів про це друзям, Сохломиру і Айсоларі, твоя мама лише сумно глянула, ніби кажучи: «Що ж ти наробив, Ескаларе?» А Сохломир розлютився так, що ми вперше з ним не на жарт посварились.