Розділ 16

— Нам не обов’язково обирати когось одного, — сміливо виступила Зайра, — можемо обрати Раду Ватажків. Рада представлятиме наші інтереси, а рішення прийматимуться колегіально! Не будемо залежні від примхливої волі одної людини, — і принцеса покосилася на Скайра.

— Давайте обирати раду! — закричав натовп.

Затамувавши подих, я спостерігав за тим, що відбувається. Скайра все-таки обрали. Але разом із ним до Ради потрапив Окаван і ще один воїн. Помітно, що колишній ватажок незадоволений. Він зневажливо зиркав на Окавана та іншого члена Ради, але діватися нікуди. Троє чоловіків спустилися в каюту капітана, щоб вирішити, що робити з полоненими піратами і який курс тримати далі.

Радились довго. А тимчасом я і принцеса взялись допомагати пораненим піратам. Колишні невільники зле косились, але не перешкоджали. Осмілівши, дві молоді жінки приєдналися до нас.

Найперше я кинувся до Ракун-Саро. Блідий, знесилений капітан покірно дозволив перев’язати рани. Я тремтячими руками перебирав цілющі трави і корінці, що залишились в кишені. Але підходящих не знайшов. От якби опинитися на березі. В лісах, що оточували, повно цілющих рослин.

Підійшла Зайра з глечиком води. Мутні втомлені очі капітана несміливо перехопили погляд принцеси:

— Для чого ти це робиш?

Зайра не відповіла. Мовчки напоїла пораненого, але Ракун-Саро закривавленою рукою зупинив дівчину.

— Чому?

— Краще, капітане, мовчіть і бережіть сили, — похмуро промовила Зайра.

— Дякую, — прихрипів Ракун-Саро.

Зайра холодно кивнула.

Виснажена, втомлена принцеса робила безкінечні перев’язки, оглядала рани, поїла піратів, але розмовляти з розбійниками не могла, не хотіла…

Вечоріло. Прохолодне вологе повітря густим туманом опустилось на палубу. Ракун-Саро лихоманило. Із залишків трави і коріння я заварив для капітана цілющий чай, хоча й розумів, що це мало допоможе. Обезсилена Зайра важко опустилася на підлогу поруч. Тонкі витончені пальці потягнулись до гарячого напою:

— Можна і мені?

— Так, звичайно, — квапливо відповів я, знітившись, що першим не запропонував.

— Коли нарешті скінчиться Рада? — щоб зав’язати розмову, почав я. Але дівчина лише стомлено знизала плечима. Великі карі очі не мигаючи дивились на темніючий горизонт.

Зайнялася руда заграва, на чорній воді розпливалось вогняне дзеркало. Трупи мертвих піратів та колишніх невільників спустили в човнах на воду і підпалили. Поминальне багаття тягнулося в нічне небо іскристими язиками, немов скорботні руки в останній молитві. Гнітючі потічки чорного диму, наче душі померлих розчинялись у мороці, залишаючи після себе лише в’їдливий, жахливий запах горілої плоті.

Смерть все ще витала в повітрі, загорнута у густий туман, як саван, вона приглядалась до чергової жертви. Я торкнувся гарячого спітнілого чола Ракун-Саро: ненажерливі лапи Безодні вже міцно тримали капітана…

— Я мушу допомогти, — прошепотів я, але принцеса почула: