Розділ 16

— Чому ти так хвилюєшся через пірата, Айхо?

Я зазирнув у глибокі карі очі Зайри. Втома і доброта, благородство і сила, співчуття і мужність застигли там. Я розповів усе, що трапилось відтоді, як покинув дім. Розповів і про Ракун-Саро. Можливо, тому, що відчував глибоку повагу і довіру до Зайри, а можливо, через те, що тягар самотності став заважким. Коли я закінчив розповідь, дівчина схвильовано сказала:

— Я мала намір, брате, повернутися у Захрейн разом з тобою. Але тепер зрозуміла: дорога твоя веде у Шанталію. Серце підказує, що на тебе чекають. А за Ракун-Саро не хвилюйся. Той вибір, який він колись зробив, не робить йому честі, але і не позбавляє шансу почати нове життя.

— Увага! — гучний крик перервав розмову.

На палубу піднялися члени Ради Ватажків. Скайр вийшов уперед:

— Рада Ватажків, — при цих словах скажений єхидно поморщився, — вирішила тримати курс на Сакарію. До того ж плисти туди кілька днів. Каратон, третій член Ради — досвідчений мореплавець і він поведе кораблі. В Сакарії ми продамо судна, а гроші розділимо порівну. На цьому наша спільна подорож закінчиться. А щодо піратів, — і Скайр зробив паузу, — вирішили, хоча я і проти, залишити їм життя.

Почувши це, я з полегшенням зітхнув.

— Але на кораблі розбійники не попливуть. Можна продати нікчем у рабство. Але Рада дає їм шанс отримати свободу, — і Скайр недобре усміхнувся, і це насторожувало. — Дозволимо доплисти піратам до берега, а що далі, не цікавить.

Почувши про це, я затамував подих і глянув на неспокійне і темне плесо ріки, яка в цьому місці надто широка, щоб до її берега міг доплисти поранений Ракун-Саро. Я з жахом подивився на знесиленого капітана.

— А як же поранені пірати? Ви ж розумієте, що вони не доберуться до берега! — у відчаї крикнув я.

— Вони б не зробили для нас і стільки, скільки зробили для них ми, — суворо і твердо сказав Окаван. — Рішення остаточне, Айхо!

— А тебе, малий, щоб ти не створював додаткових проблем, — продовжував Скайр, — до кінця мандрівки закриють у трюмі. Прокатаєшся в умовах, в яких везли нас. І подякуй, що ми не вижбурнули тебе за борт разом із піратами.

Окаван мовчав. Зайра міцніше стисла мою руку. Раптом я відчув величезну втому. Зрозумів, що дуже втомився щось комусь доводити, втомився від постійного переслідування, втомився від людської жорстокості, втомився від підступності і несправедливості. Втомився від дорослих людей, з якими мені, хлопчаку, марно боротися.

— Зайро, що буде з Ракун-Саро?

Принцеса зігріла поглядом:

— Не хвилюйся, я не залишу капітана в біді. Бережи себе і ми обов’язково зустрінемось, — загадково мовила дівчина.

Коли двері зачинилися, я опинився в напівтемному затхлому трюмі, де ще недавно тіснилися невільники. Розчарований, розбитий я безсило опустився на брудну підлогу. Тільки зараз зрозумів, як втомився. Як сильно не вистачає радика і… дідуся… Як глибоко увіп’явся розпечений тупий ніж втрати у самотнє серце… Тиша неочікувано вкутала, наче теплою ковдрою. Голоси, що доносилися з палуби, ставали все тихішими, далекими. Я провалювався, летів у прірву… і міцно заснув.