Розділ «9»

Ні-ні, мовчати, будь ласка, не треба, адже саме по нову інформацію я прийшла сьогодні й не для того тут корчу з себе казна-кого, щоб ти, шановна, обминула вчорашні події мовчанням. Тому я продовжила:

— До речі, я зіткнулася вчора з цією пані, ну, тією, що загинула, у вбиральні. Вона ще мені грубіянила.

— Ви пані Брилько маєте на увазі?

— Звичайно. Ту даму, яка вчинила при всіх істерику й після цього так раптово померла.

— Знаєте, вона завжди всім грубіянить, точніше, грубіянила. Адже в нас у ресторані часто влаштовують такі бізнес-вечірки, тому майже всіх, хто вчора був, я знаю. А вони з чоловіком — часті гості. Звичайно, я не маю права обговорювати клієнтів, але я просто дивуюся, як такий приємний чоловік терпів цю заразу. Вибачте, про небіжчиків не годиться згадувати погано, але нічого гарного про неї сказати не можу. До речі, а ви, по-моєму, були з Олексієм Никифоровичем? — продемонструвала Тетяна свою пам’ять адміністратора й тим самим відійшла від розмови про пані Брилько — напевне, зрозуміла, що бовкнула зайве…

— У вас справді професійна пам'ять, — щиро захопилась я. — Я була саме з ним. Але якщо ви так добре пам'ятаєте гостей, то, може, підкажете, хто був той хлопець років двадцяти п’яти. Дуже симпатичний, спортивної статури з єдиним, на мій погляд, недоліком: невисокий на зріст.

— Що, сподобався? — посміхнулася Тетяна.

— Можливо, — нібито ухилилась я від відповіді.

— Відверто кажучи, не раджу. Звичайно, це не моя справа, але… — затнулася Тетяна.

— Що, але? — з неї треба було витягти все, що вона знала… Але це варте було б докладених зусиль. — Він учора якийсь час спілкувався зі мною і був поряд, тому я й подумала, що, може, цей хлопець знайшов мій перстень. Ну, ви розумієте, що я хочу сказати? Звичайно, я нікого не звинувачую…

— Що ви? Я в цьому сумніваюся. Повірте, він не зароблятиме на криміналі, бо успішно заробляє на інших речах. Щоправда, серед дам літнього віку, я б так сказала, — Тані не дуже хотілося базікати про клієнтів.

— А ви не могли б уточнити — я все-таки сумніваюся щодо цього молодого чоловіка. Бо, я б сказала, що він був навіть відверто настирливий. І я вже думаю про те, чи не звернутися мені в міліцію, — я викинула останній козир. Тепер вона має мені хоч щось розповісти. Не сумніваюся, їм учора й сьогодні проблем із міліціонерами не бракувало. Напевне, допитували їх ще півночі після цього інциденту.

— Розумієте, Сашко дуже уважний, галантний, уміє знайти підхід до будь-якої жінки…

— А чим він займається? Напевне, бізнесмен, якщо прийшов на бізнес-вечірку? — я намагалася витягти з Тетяни все.

— Та який там бізнесмен! Думаю, робота в нього єдина: догоджати бізнес-вумен, які можуть за це платити. А те, що прийшов… Та він частенько такі заходи відвідує, може, дами йому запрошення купують. Це буде ближче до істини. А він тим часом нових «няньок» собі вишукує.

— А ви не знаєте випадково його телефону чи адреси? — бовкнула я.

У Тані навіть трохи витяглося обличчя. Але в неї була чудова витримка — більше нічим не виказала свого подиву. Дівчина, напевне, подумала, що я вирішила заплатити за кілька вечорів із Олександром.

— Ні, такої інформації про клієнтів у нас нема, — стримано мовила вона.

— Що ж, дякую. Можу я дізнатися телефон вашого ресторану, щоб довідатися пізніше, чи не знайшовся мій перстень?

Іти теж треба красиво.