Розділ «32»

— Так! Так воно й було. Це вдалося доволі легко, бо Лану Артем зовсім не цікавив, вона абияк доглядала його з єдиної причини — його любив Олексій, і з цим треба було впокоритися. Але звідки ти знаєш?

— Я зрозуміла, що твій син у подруг, коли була в гуртожитку.

— Але чому ти так вирішила? Дівчата мені казали, що приходила якась дівчина й цікавилася моїм життям, але вони подумали, що остаточно переконали тебе в моїй за гибелі. Дівчата тоді дуже розхвилювалися, думали, чи ти не шпигунка, підіслана Олексієм. До речі, ми хотіли, щоб усе було натурально. Я подруг навіть змусила на похорон піти, щоб чоловік у жодному разі нічого не запідозрив. Єдине, чого вони не змогли добре зробити, це описати мене подібною до сестри. Та й Вірка була надто відверта, а потім дуже хвилювалась, що бовкнула зайве.

— Ось це й було дивно. Розумієш, ну, не може людина так раптово змінитися! До того ж, потім я з'ясувала, що у вас із сестрою був різний розмір ноги… Дивний здогад, але саме він мене переконав, що поховали ми не Лєну. А щодо твого сина… Я випадково побачила, як Віра заносила в кімнату випрані дитячі речі. Я поцікавилась у вахтерки та виявила, що в дівчат немає дітей, втім, як і племінників. Отже, якщо хлопчика не повернули батькові, він комусь був дуже потрібен і його не хотіли віддавати… Викрадачі, які отримали гроші, ніколи не тримали б дитину в себе. Це нерозумно й безпідставно. До речі, як тобі вдалося забрати Артема? — поцікавилась я.

— Якось Олександрові подзвонили. У цей час він був у мене, а я, щоб уникнути чергового уколу, вдала, що сплю. Він зовсім не таївся. Я зрозуміла, що йдеться про дитину і, швидше за все, про мого Артема, бо він обговорював деталі отримання грошей. Кілька разів згадав Бучу, назвав співрозмовницю Ланою і згадав Олексія. Я не сумнівалась: якщо мені підготували роль моєї сестриці, то, відповідно, тільки вона могла жити разом із дитиною в Бучі й тільки цій гадині могла спасти на думку така страшна ідея заробити грошей на моїй дитині. Тому ми з Вірою поїхали в Бучу й у той час, коли Ланка наводила красу у ванній, я забрала сонного сина з ліжечка.

— До речі, ти знаєш, від чого вона померла? — поцікавилась я. — У неї була далеко не найкрасивіша смерть.

— Знаю, я навіть була присутня при цьому…

— Як?!

— Коли Артем уже був зі мною, я вирішила поїхати з ним у маленьке містечко або селище, щоб нас ніхто не знайшов, але в мене на руках не було жодних документів. Я зважилася ще раз поїхати в Бучу, щоб знайти свій паспорт і документи на сина. У будинок потрапила без перешкод. Коли зайшла в спальню, то побачила торбу, натоптану грішми, й тоді зрозуміла, що сестриця все-таки обдурила чоловіка й отримала гроші за дитину, якої вже з нею не було. Я знайшла свій паспорт і коли виходила з кімнати, сходами піднімалася Лана. Від несподіванки сестра оступилась і… полетіла вниз головою. Коли я підбігла до неї, то зрозуміла, що ніяка допомога їй уже не потрібна.

Тоді я повернулася в спальню, схопила сумку з грішми та сховала її.

— Але чому ти не забрала ці гроші? І хто тоді розмовляв зі мною по телефону?

— Гроші? Мені не потрібні ці гроші. А сховала я їх, бо не хотіла, щоб чоловік надто погано думав про сестру (навіть після всього, що вона зі мною зробила). А от щодо розмови, то це я дзвонила Олексієві додому, як могла, спробувала змінити голос і зобразити сестру.

— Тобі чудово вдалося, бо саме я підняла трубку і прийняла тебе за Лану, точніше, за Лєну.

Такі бажані крапки над «і» було розставлено! Втім, залишалися ще незрозумілі моменти, але ж основне було з'ясовано. Головне, що все скінчилося добре. Може, й не для всіх, але зло, сподіваюся, буде покаране, а позитивним героям усміхнеться в майбутньому успіх… З цими думками я готувалася до сну.