Розділ «29»

Зустріч відбулася. Побачивши далеко не радісне обличчя Оксани і її жалобне вбрання, я знову засмутилась. Не тиждень, а суцільні проблеми!

— Я ніяк не можу оговтатися, — сказала подруга. — Ніколи не думала, що ця людина залишить такий слід у моїй душі. Мені навіть на роботі запропонували відпустку.

— Але невже настільки коротке знайомство так сильно могло вплинути на твої почуття?

Подруга докірливо глянула, ніби запитуючи: «Невже ти не розумієш?»

— Лерко, скажи відверто, я — красуня? — зненацька запитала вона, коли ми сіли в найдальшому кутку ресторану. І сама ж відповіла:

— Та навіщо ти намагаєшся знайти підходящі слова? Адже й сама все знаю. Я ніколи не була красунею і мужики не падали біля моїх ніг. Із такою зовнішністю, як у мене, щастя посміхається раз, ну, максимум, двічі в житті…

— Оксано, що ти таке говориш…

Але вона перервала мої заперечення, замахала руками.

— Валеро, не треба мене заспокоювати! Я давно все чудово усвідомила. Коли Слава сам, без мого кокетування і старань йому сподобатися виявив до мене інтерес, я мало не збожеволіла від радості. Зі мною таке взагалі було вперше в житті. Такий красень глянув на мене! І буду відверта, я сподівалася, що рано чи пізно він повернеться з-за кордону і згадає про мене. І до того ж, та листівка з Німеччини… Сама подумай, подруга обов'язково б її підписала, а більше в мене там знайомих нема. Для мене те слово стало символом надії!

— Оксано, виходить, що він загинув зовсім недавно, не встигнувши повідомити тобі про свій приїзд?

— У тому-то й річ, що тут я нічого не розумію… Суцільна мішанина…

— Ти співставляла дату на штемпелі листівки й дату ДТП? — поцікавилась я.

— Ні, я про це не подумала. Мені було досить того, що я глянула на ксерокопії з ДАІ. До речі, маю їх із собою, — Оксана почала порпатися в сумці в пошуках документів. — Ось, поглянь, — простягла мені пом'яті аркуші.

Я уважно їх розглядала. Це документ на реєстрацію автомобіля, що належав Заболотному Владиславу Олеговичу… Що?! Я уважно вивчила довідку про дорожньо-транспортний випадок, що стався 20 січня 2004 року. Водій загинув… унаслідок несправності гальмового керування.

— Оксано, — мій голос дрижав, тремтіли руки й сильно калатало серце. — Оксано, ти коли листівку від нього одержала?

— Ну, в березні, по-моєму…

— А в Мюнхен ти коли літала?

Пригадую, Стас мені розповідав, що після Нового року перед смертю Влад дозволив собі тільки одну поїздку за кордон, та й ту з дружиною…

— Наприкінці січня, а от число… Чи двадцятого, чи двадцять першого, точно не пам'ятаю…

— То згадай! — гаркнула я.