Розділ «11»

— Валеріє, а тебе обходить, ЩО подумають інші? Головне, ЩО знаєш і думаєш ти!

— Та я, власне, не проти, — ретирувалась я, — але не знаю, куди подругу подіти. Вона на тиждень приїхала до мене погостювати. Я їй не хочу говорити про нову роботу, а залишу саму — образиться й не зрозуміє.

— То в чому проблема? Ми й подругу заберемо, — пожвавішав бос. — Я ввечері по вас заїду. Можеш іти додому.

— А хіба я не маю бути з вами постійно?

— Постійно? Може, ти ще й у клозет за мною ходитимеш? — віджартувався Олексій Никифорович.

— Ну, я розумію, що існують якісь норми… е… е… Але ж вам потрібна охорона?

— Ти що, фільмів надивилася? Валеріє, мені потрібна охорона, але не у вигляді моєї тіні. Тому можеш розслабитися.

Вдруге за сьогодні мене поставили на місце. Так, розбестив мене Супчик зі своєю несказанною добротою. Скінчилося вільне життя.

Соня зацікавилася моєю пропозицією і діловито запитала:

— Твій?

— Тобто? — не зрозуміла я.

— Ти з ним спиш? Маєш якісь плани?

— Та, загалом, ні. Просто знайомий, — розповідати подрузі, що це мій начальник, зовсім не хотілося. Соні нізащо й ніколи не поясниш, що іноді начальники запрошують у ресторан просто так. Такі уявлення в подружки геть-чисто відсутні.

— То так, чи ні? — не вгавала Соня. — Не відбиватиму ж я кавалера в найкращої подруги.

— Соню, благаю, тільки його не лови у свої сіті!

— Але ж, як ти кажеш, він нічийний. Що, жаба душить?

— Ні, але…

— От і заспокойся. Має ж твоя подруга влаштувати особисте щастя! — відрубала вона.

Вечеря була чудова. Потім Соня забажала продовження бенкету на дискотеці. Тут вона вирішила на смерть убити Олексія Никифоровича й шепнула мені:

— Зникни з очей, не заважай працювати…