Розділ «11»

Як чудово, що на вулиці літо! Я сиділа біля під'їзду й чекала на свого знайомого, але, на жаль, ніхто не поспішав з'являтися мені на очі. За кілька годин такого чекання моє терпіння повільно, але впевнено добігло краю. Та що він собі думає? Адже його жінка чекає! Міг би й швидше вирішити свої справи! Дурень!!! І чому в нас так погано працює інтуїція? От якби раптом повернувся чоловік із відрядження… Але мої мрії залишалися мріями, і я без мети блукала навколо будинку, сподіваючись на диво. Кілька разів з під’їзду виходили люди, й тоді задля конспірації я терміново ховалася в кущі, що могло мати не зовсім приємні наслідки, бо цю рослинність полюбляють місцеві собачки…

Так минула ще одна година чекання. Немає!!! Він у мені будить звіра! Я рушила до під’їзду й… сторопіла. Там не було ні сходів, ані дверей, що вели б у квартири, там не було нічого, крім… інших дверей. Це виявився наскрізний прохід. Він виходив у двір, де стояв ще один висотний будинок. Цей гад просто скоротив собі шлях! Звичайно, він уже давно пішов, але іншою дорогою, а я… Ну, не так важливо, ким цієї миті хотілося себе назвати. І щоб довго не лаятись, я пішла додому.

Втім, тішило єдине. Я мала телефонний номер його подружки… Чи не подружки… Загалом, із його розмови можна було зрозуміти, що хлопець просто альфонс і живе за рахунок жінок. Тому я не вдавалася до роздумів, ким може бути та, номер чийого телефону засів у мене в голові. Але ясно було, що за цим номером, можливо, зможуть мені сказати, де він живе. Ура! Це ж геніальна ідея! Тільки як перевірити телефон? Не перелопачувати ж мені весь телефонний довідник міста? Добре, вранці постараюся знайти розумніше рішення.

Вранці, коли я прокинулася, Соні ще не було. Що ж, їй гірше. Хоча, може, за ніч їхні почуття одне до одного так запалали, що вони вирішили більше ніколи не розлучатися? Для мене це вирішило б одну дуже серйозну проблему — нічні клуби й модні дискотеки, пороги яких оббивати знову не хотілося….

Моя поява в офісі, здавалося, зовсім не викликала зацікавлення. Я скромно зайняла місце за вільним столом перед кабінетом директора, як підказала мені моя інтуїція. Сподіваюся, вчинила правильно, бо ніхто мені нічого пояснювати й показувати не збирався.

Коли зазирнула в кабінет до Олексія Никифоровича, щоб привітатися, побачила невисоку на зріст жінку, досить симпатичну й ефектну. Вона гірко ридала. Щоб не заважати особистій розмові, я відразу зачинила двері й сіла за робочий стіл.

З кабінету було чути уривки розмови. До того ж, пані говорила підвищеним тоном.

— Ти маєш дати їм грошей, бо раптом вони здійснять свої погрози! Давай виконаємо все, що вони просять! Благаю тебе! Я ж не за себе хвилююся. Усе це тільки заради Артемчика…

— Я не можу виявляти таку слабкість… Якщо даси одного разу, доведеться давати постійно… Все, не хочу про це говорити. Я готовий найняти охорону для сина. Сьогодні ж і займуся цим питанням.

— Але, може, ми тоді переїдемо до тебе? Давай будемо жити разом… Олексійку!!! Ти ж мені обіцяв! Ти казав, що як тільки все забудеться, то житимеш зі мною… Прошу тебе! — жінка знову заридала.

— Ні! Поки я не готовий. Невже ти не розумієш? Мій водій відвезе тебе. До побачення. Завтра я приїду.

Вона кулею вилетіла з кабінету й вискочила на вулицю.

Олексій Никифорович швидким кроком вийшов слідом, але зустрів мій розгублений погляд, рвучко зупинився і сказав:

— Зайди до мене.

Коли я сіла, він продовжив:

— Подзвони Антону Павловичу і скажи, що мені потрібен гарний охоронець. Для сина. Нехай завтра зранку їде за цією адресою. Високу оплату гарантую, — він написав на аркуші адресу й простяг мені.

— Щось сталося? Чи це не моя справа? — скромно поцікавилась я.

— Ні, не твоя. Поговоримо пізніше.

Я почала дзвонити шефові, й за півгодини питання було вирішено.

Від бездіяльності, а також із метою кращого ознайомлення з колективом, у якому тимчасово збиралася перебувати, я зазирнула в сусідню кімнату.