Розділ «Тривожні ознаки»

Але щоб подивитися, на чий бік стануть їхні обраниці, мандрівники розповіли про свою пропозицію, про отриману відмову і її мотиви.

— Амнундак правильно розсудив! — вигукнула Аннуен.

До неї приєдналися інші. Одна Аннуїр стала на бік мандрівників і почала доводити решті на прикладі будови їхньої землянки, що нерозумно відмовлятися від допомоги розумніших людей.

— Вони не розумніші за нас із тобою, а тільки чаклуни! — невдоволено вигукнула Аннуен. — Поки вони не прийшли до нас, наші оселі ніколи не розвалювалися й земля не тряслася так. І якщо вони тільки захочуть, то земля більше не буде трястись.

Суперечка жінок уперше з початку їхнього сумісного життя набрала такого запеклого характеру й три неосвічені й забобонні суперниці Аннуїр, забувшись, почали говорити такі дурниці, що чоловіки пошкодували, що затіяли цю розмову. А втім, це мало й добрі наслідки, як ми дізнаємося далі.

Щоб угамувати жінок, Ордин покликав Аннуїр із собою збирати ягоди в лісі. Негайно ж і три інші заявили, що настав час запасати ягоди на зиму, і, захопивши кошики — циліндричні посудини з берести з кришкою, яка вставляється дуже туго й має ручку, за яку посудину можне нести, — теж вирушили в ліс, але в інший бік. Троє мандрівників залишилися самі й скористалися нагодою, щоб поговорити вільно.

— Мені здається, — сказав Горюнов, — що нам не доведеться зимувати тут. Ставлення онкілонів стає відверто ворожим.

— Так, — підтвердив Костяков, — і, якщо станеться ще щось погане, наприклад, новий землетрус, або буря, або напад вампу, нам краще піти непомітно й якнайскоріше.

— Нічого, обійдеться, товариші! — заявив Горохов. — Адже не кожен день земля трясеться. І зимувати будемо!

— Микиті тут дуже подобається, — насмішкувато сказав Костяков.

— Звичайно, подобається! Чим тут не життя? Їжі досхочу, тепло! Скоро одружимось, матимемо гарних дружин.

— Ось у чому річ!.. — сказав Горюнов і замовк.

Стало ясно, що Горохов у разі конфлікту, мабуть, стане на бік онкілонів або обере нейтральну позицію. Запала тяжка мовчанка. Скоро Горохов підвівся і вийшов із землянки.

— Я боюся, — сказав Горюнов, — що якщо нам доведеться втікати звідси спішно й потайки, Микита не захоче з нами йти та, можливо, викаже наші наміри.

— Ну що ви! Звідки ви це взяли? — здивувався Костяков. — Адже він теж чаклун, як і ми, і якщо нам стане небезпечно залишатися, то і йому теж.

— Не зовсім так. Я помітив, що онкілони, вирізняють його з-поміж нас. Шкіра в нього смаглява, тип більш близький до них, розмовляє їхньою мовою. Білим його назвати не можна, чи не так?

— Мабуть! Але все-таки він прийшов із нами, живе з нами, має ті ж блискавки й громи та інші дивні речі.

— І все-таки становище його трохи інше. Мою увагу звернув на це Ордин, а йому сказала Аннуїр. У будь-якому разі, нам не слід бути зовсім відвертими з Микитою.

— Та певно! А мені ось що здається: сьогоднішня суперечка жінок показала, що в Аннуїр ми маємо союзницю.

— Так, вона страшенно любить Ордина, і через неї ми можемо дізнатися плани онкілонів. А це буде, можливо, дуже корисно.