Розділ «Тривожні ознаки»

— Велике лихо спіткало онкілонів!.. — шепотів Амнундак, дивлячись на багаття, яке здригалося від ударів.

Мандрівники помітили вже не один косий, ворожий погляд, кинутий на них тим чи іншим воїном й особливо жінками.

Аннуен, яка сиділа коло Ордина, у проміжку між ударами підвелася й приєдналася до жінок, які сиділи з іншого боку багаття; за її прикладом пішли обраниці Горюнова й Костякова, тільки Аннуїр і Раку лишилися на місці.

— Ми наче стаємо зачумленими! — півголосом сказав Горюнов, звертаючись до товаришів.

— Нічого, сонце зійде — усі заспокояться й забудуть нічні страхи! — безпечно відповів Костяков.

— А місяць став ще червонішим, — зауважив Ордин. — Через обвали, очевидно, здійнявся сильний пил.

Особливо сильний удар прокотився улоговиною з голосним гулом; підкинуло навіть дрова в багатті, які розсипалися врізнобіч. Знову залунали крики жаху; деякі люди, які сиділи навпочіпки, попадали. Собаки жалісно завили. Землянка вождя з глухим тріском завалилася вся, крім центральних стовпів, оточених тепер хмарою пилу. Воїни, що працювали, попадали, а схопившись, розбіглися.

— Ми гинемо, земля валиться, настав кінець нашому племені! — стогнали чоловіки й жінки; вони притискали до грудей дітей, які плакали; на всіх обличчях із розширеними очима відбився жах.

Коли стих гуркіт обвалів, моторошна паніка охопила галявину, бо й вітер раптово припинився. Усі почали мимоволі прислухатися. І от тишу порушили далекі, але чіткі звуки бубна, які магічно подіяли на онкілонів.

— Шаман наш живий! Шаман закликає духів землі заспокоїтися! — залунали радісні вигуки.

Цей сильний удар справді виявився останнім, і після нього на слабкіші вже не звертали уваги. Люди коло багаття почали дрімати, їх розбудив гул військового барабана сусіднього племені, то короткі, то довгі удари якого чергувалися один з одним і чудово долітали в нічній тиші; їм вторили інші — дальніх стійбищ. Усі стрепенулися й слухали з напруженою увагою. Коли ця зловісна музика затихла, Амнундак сказав Горюнову з докором:

— Багато наших осель зруйновано цієї ночі. Убито кількох жінок і дітей, поламано кістки в багатьох, зіпсовано начиння і зброю. Велике лихо спіткало нас, білі люди! Ви не схотіли відвернути його. Ваша оселя чомусь ціла, а моя розвалилася.

— Тому що ви дуже погано будуєте свої оселі! — сказав Горюнов сердито. — Ось тепер збудуйте їх міцнішими, і вони не будуть валитися й давити людей.

— Багато поколінь жили в наших оселях, і ніколи не було, щоб вони падали! — заперечив вождь. — Ні, коли прийшло лихо, ніщо не допоможе, — ми не чаклуни.

Він хотів додати «як ви», але втримався. Мандрівники, зрештою, цілком зрозуміли його.

У цей час воїни, які заспокоїлися, нарешті розкидали навіс землянки, який завалився першим, і витягли стару Мату; вона, звичайно, була мертвою. Її донька й дві інші жінки розклали окреме багаття осторонь, поклали її біля нього й почали оплакування за ритуалом, який прославляв її прижиттєві чесноти. Решта продовжувала спокійно дрімати біля багаття. За наказом Амнундака, барабан розніс по стійбищах звістку про зруйнування землянки вождя й смерть однієї жінки.

Наближався світанок, і в мандрівників очі почали злипатися. Землетрус, очевидно, скінчився, і слабкі удари відчувалися все рідше й рідше. Землянка витримала випробування, і до неї можна було повернутися. За білими людьми пішли Аннуїр і Раку, решта не рушили з місця, а Аннуен ще раніше приєдналася до плакальниць. Горюнов і Костяков залишилися без дружин.

Після тривожної ночі всі прокинулися пізно; через щілини дверей пробивалися вже сонячні промені. Яскраво палав вогонь, і три жінки, які втекли, наче нічого не сталося, поралися зі сніданком. Під час останнього в них відбулася розмова з чоловіками. Вони зізналися, що, коли земля почала так сильно трястися, вони злякались і подумали, що от-от земля трісне й білі люди потягнуть їх до підземного царства. Тому вони перейшли до своїх. Це було по-дурному, але правдоподібно, і Горюнов був змушений, уже вкотре, пояснювати жінкам, що білі люди не чаклуни й не підземні духи. Але по обличчях трьох утікачок було видно, що вони не ймуть віри його словам.

Вони доповіли також, що рано-вранці приходив шаман провідати Амнундака й розповів, що на шляху до його землянки тріснула земля й що він ледь перестрибнув через тріщину. Його оселя не зруйнувалася — добрі духи охороняли свого служителя. Ця звістка змусила мандрівників узятися за огляд місцевості; усі воїни були зайняті розкопуванням і відновленням землянки, і можна було обійтися без надокучливого конвою, особливо неприємного тепер, після нічної події. Захопивши рушниці й лишивши Горохова коло землянки про людське око, інші троє вирушили перш за все стежкою до оселі шамана й скоро натрапили на тріщину, яка простяглася зі сходу на захід і досягала майже двох метрів у ширину; на дні її видно було осілу землю з кущами й цілими деревами; подекуди, де тріщина проходила під товстим деревом, останнє було розірване від коренів на кілька метрів угору, й одна його половина стояла на однім боці тріщини, друга — на другому, а вище обидві половини з’єднувалися, і дерево уподібнилося людині, яка стояла, розставивши ноги над ровом. Подекуди поблизу тріщини ґрунт було вкрито викинутим із нього мокрим чорним піском.

Звідси повернули на південний захід до священного озера, щоб оглянути його без свідків. Дорогою туди побачили кілька тріщин різної ширини; через одні можна було переступити, через інші доводилося стрибати з розбігу. Одні були неглибокими, в інших не було видно дна, але вглиб вони поступово звужувалися; кинули камені і виявили, що на глибині кількох метрів у тріщині стоїть вода. Розсип біля підніжжя окраїнного урвища улоговини було усіяно великими й дрібними уламками, котрі звалилися вночі; в одному місці побачили барана, якого, очевидно, було скинуто поштовхом із великої висоти так, що він убився. Його, звичайно, підібрали — він мав виправдати перед вождем їхню екскурсію без конвою.