Розділ «Свято вибору жінок»

П’ятому воїнові довелося бігати двічі, бо перша, яку він обрав, не дала себе спіймати; друга, на покарання за те, що він обрав її не першою, змусила його пробігти перше коло і здалася тільки на останньому кроці, симулюючи втому. Шостий жених обрав ту, яка втекла від п’ятого, і вона дала себе спіймати вже на середині кола. Коли він вів її повз дівчат, їй кричали: «Як швидко ти стомилася, спритна!»

Так із різними варіаціями вибір продовжувався, і ряд дівчат усе скорочувався. Ані їм, ані глядачам ця гра, що тривала годинами, не набридала. Дівчата, незважаючи на те, що стояли так довго на ногах, бігали спритно й рідко відразу здавалися. Деяким воїнам довелося бігати двічі, а одному навіть тричі. Наприкінці, коли залишилося лише кілька дівчат, вибір прискорився.

Остання дівчина, яка втекла вже від трьох воїнів, що її обрали, утекла й від останнього, на загальний подив. Її покликали до вождя, який сказав їй:

— Чому ти не хочеш отримати чоловіка? Кожна дівчина має бути дружиною, щоб давати племені нових воїнів. Ти відкинула вже чотирьох. Що це означає?

— Хороші воїни мене не вибирали, а дружиною поганих я бути не хочу, — гордо відповіла дівчина.

— Що ж, ти будеш чекати наступної весни?

— Я хотіла би бути дружиною ось цього білого чоловіка! — раптом сказала гордячка, вказуючи на Ордина, враженого подивом.

— Але він уже вибрав! — заперечив Амнундак.

— Він великий вождь — у нього можуть бути дві дружини, — не вгамовувалася дівчина. — Я обрала його за твоїм словом, але він узяв іншу. Я буду в нього другою дружиною.

Ця наполегливість і гордий вигляд дівчини дуже сподобалися Ордину, і він погодився, дуже збентежений. Дівчина швидко побігла за своїм одягом і, повернувшись, сіла поряд з ним.

У цей час молоді пари під гуркіт барабанів продефілювали повз Амнундака й голів родів; дівчата вже встигли переплести свої чотири коси на дві на знак одруження. Останній воїн, який лишився без дружини, ховався серед глядачів; йому доводилося чекати.

Настала черга мандрівників показати онкілонам свої громи й блискавки. За браком кращої мішені принесли й поставили знову конячу шкуру. Стрілки стали, на подив онкілонів, за двісті кроків від неї — вчетверо більше за політ стріли. Онкілони розташувалися півколом по боках, витягнувшись майже до мішені, і з напруженою увагою стежили, як чужоземці щось робили зі своїми блискучими палицями, потім приклали їх до щоки. Димок, що піднявся, і гуркіт, який розлігся, змусили всіх глядачів здригнутися. Потім усі гуртом, переганяючи одне одного, кинулися до мішені й навперебій тикали пальці в дірки, залишені кулями. Багато запитували з подивом, де ж самі блискавки, які пробили шкіру, і кинулися шукати їх по галявині. Ще більший подив викликав Горюнов, який підкинув угору свою шапку і на льоту прошив її кулею. Ордин у цей час помітив, що на півдні над лісом з’явився косяк гусей, які летіли на північ. Він швидко перемінив набій у рушниці. І перш ніж онкілони встигли спитати, у кого він хоче кинути блискавку, пролупав постріл — і гусак гепнувся просто на голови глядачів, які були у захваті. Нарешті Амнундак наказав привести оленя, якого не прив’язали, а відпустили; злякана тварина помчала назад до лісу, але куля Горохова поклала його перш ніж він відбіг на двадцять кроків.

Цим закінчилася демонстрація могутності чужоземців. Їх проводжали всім племенем, і вони пройшли в землянку Амнундака разом зі своїми обраницями, дуже гордими своєю близькістю до білих людей. На галявині в різних місцях запалали багаття, і почалося приготування вечері, чекаючи на яку, чоловіки й дівчата танцювали навколо багать.

Після вечері вождь запропонував мандрівникам зайняти їхню нову оселю:

— Тепер у вас є подруги, і вам там буде просторіше й зручніше, ніж тут, де ми самі ледь поміщаємося.

Жінки швидко побігли попереду, щоб запалити вогонь і приготувати їжу. Мандрівники в супроводі вождя трохи зачекали на галявині, де онкілони-вартові вже вкладалися спати навколо багать, кожний рід окремо, на шкурах, розкладених на землі. Амнундак провів гостей до входу в їхню землянку.

Увійшовши до землянки, мандрівники побачили вже палаючий великий вогонь, який освітлював невелику, чисту оселю, що сильно пахла смолою від стовбурів модрин, з яких були складені її стіни. Навколо вогню сиділи всі п’ятеро дівчат, вже у своєму домашньому вбранні, тобто в пояску сором’язливості. Вони жваво розмовляли, але замовкли, коли ввійшли їхні наречені, негайно підвелися й відійшли вбік. Землянка мала вже цілком затишний вигляд: на одному із стовпів висіли бурдюк із молоком, чайник і казанок; на полиці стояли дорожні кухлі та дерев’яні чашки, на землі стояли дві дерев’яні посудини для приготування юшки та лежала купка каменів і паличок для смаження м’яса. Під скосами трьох сторін землянки було відгороджено спальні місця, де поверх шару сухого листя й свіжих гілок модрини лежали м’які оленячі й ведмежі шкури, шкіряні валики, набиті оленячою шерстю, й ковдри з оленячих шкур. Біля входу було складено запас дрібно нарубаних дров і стояла посудина з водою.

Після переповненої людьми й закопченої землянки Амнундака мандрівники вільно зітхнули у своїй, просторій і чистій, і їм захотілося посидіти ще коло вогню й випалити люльку перед сном. Розташувавшись, вони покликали дівчат і посадили їх поруч. Деякі слова, які вони встигли вивчити, не дозволяли вести жваву бесіду, і доводилося більше вдаватися до жестів і міміки. Перш за все, кожний запитав, як звуть його обраницю; у Горюнова виявилася Мату, у Костякова — Папу, у Горохова — Раку, а в Ордина перша Анну й друга теж Анну.

— Оце так! — Вигукнув Ордин збентежено. — Нав’язали двох дівчат та ще й з однаковим ім’ям! Як же я буду звати їх, щоб обидві не відгукувалися відразу?

— Звіть їх Анну-перша й Анну-друга, — придумав Горохов.