Розділ «Мадонна-49»

Оце таким побачила мене Марія на тій афіші, що повідомляла про художню виставку. Не сказавши мені ані слова, Марія побувала на виставці й, мабуть, довгенько стояла перед тією картиною, наливаючись гнівом, бо згодом, як повернулась додому, зажадала від мене пояснень і відшмагала шкільною лінійкою мого ж таки сина Курта. Ще кілька місяців тому Марія знайшла собі добре оплачувану роботу в одній чималій делікатесній крамниці — спершу місце продавщиці, а дуже скоро, бувши жінкою тямущою, і касирки — й тепер трималася зі мною як людина, що цілком обвиклася на заході, а не простенька біженка зі сходу й спекулянтка, отож могла небезпідставно назвати мене свинюкою, бабієм і розпусником, кричала також, що не хоче більше бачити паскудних грошей, які я заробляю отими своїми мерзотами, і самого мене теж, мовляв, більш не хоче бачити.

І хоч ці останні слова невдовзі Марія забрала назад, а за два тижні взяла на господарство добру частину з мого заробітку натурника, я все ж таки вирішив покласти край спільному мешканню і з нею, і з її старшою сестрою, і зі своїм сином Куртом; власне, я надумав перебратися десь якомога далі — до Гамбурга, а як пощастить, то й знов до моря, однак Марія, досить швидко змирившись із моїм запланованим переїздом, умовила мене — і Густа її підтримала — підшукати кімнатку десь неподалік від неї й Куртика, принаймні в самому Дюсельдорфі.