Розділ «Теон»

— Я хороша дівчинка, — заскиглила Джейна. — Мене добре навчено.

Вербиця насупилася.

— Та закрийте вже їй рота! Той стражник німий, а не глухий. Її почують.

— Підніми її, перевертню. — Голка тримала в руці ніж. — Підніми, бо я підніму. Нам час тікати. Постав цю ступку безголову на ноги і вбий у неї трохи мужності.

— А що як вона закричить? — спитала Робина.

«Тоді нам кінець, — подумав Теон. — Я ж казав їм, що це божевілля, та ніхто і слухати не хотів.» Абель прирік їх на смерть. Всі вони — співці — несповна розуму. То в піснях звитяжець завжди рятує діву з замку чудовиська. Але життя — не пісня, так само, як Джейна — не Ар’я Старк. «Вона має очі не того кольору. І звитяжців тут немає, самі лише хвойди.»

Все ж він став на коліна коло Джейни, стягнув хутро, торкнувся щоки.

— Ти знаєш мене. Я — Теон, ти ж пам’ятаєш. Я теж знаю тебе. Знаю твоє ім’я.

— Моє ім’я? — Вона струснула головою. — Моє ім’я… воно…

Теон приклав їй пальця до вуст.

— Про це побалакаємо пізніше. А зараз треба мовчати. Ходімо з нами. Зі мною. Ми тебе звідси заберемо. Подалі від нього.

Її очі широко розкрилися.

— Благаю, — прошепотіла вона. — Молю вас.

Теон узяв її руки в свої. Пеньки втрачених пальців лоскотало, поки він ставив дівчину на ноги. Вовчі шкури упали додолу; під ними вона була зовсім гола, невеличкі світлі груденята вкривали сліди зубів. Теон почув, як одна з жінок стиха зойкнула. Робина пхнула йому до рук оберемок одягу.

— Хай вдягається. Надворі холодно.

Білка тим часом роздяглася до спіднього і порпалася у різьбленій кедровій скрині в пошуках чогось теплого. Зрештою вона обрала один з підбитих жупанів князя Рамзая та поношені штани, що плескали їй навколо ніг, наче вітрила у бурю.

З допомогою Робини Теон зрештою убрав Джейну Пул у Білчині лахи. «Якщо боги зглянуться, а варта засліпне, ніхто нічого не помітить.»

— Тепер ми вийдемо крізь двері й підемо сходами, — сказав Теон дівчині. — Нахили голову і накинься каптуром. Іди за Голкою. Не біжи, не кричи, не розмовляй, не дивись нікому в очі.

— Не залишайте мене, — мовила Джейна. — Благаю, ідіть поруч.

— Я буду поруч, — пообіцяв Теон, поки Білка лягала у постіль пані Ар’ї та накидалася ковдрою.