Розділ «Тиріон»

Йому снився рідний вельможний панотець і Князь-у-Савані. Уві сні вони були однією людиною. Коли батько обійняв його кам’яними ручиськами і нахилився подарувати сірий поцілунок, Тиріон прокинувся з сухим дертям у горлянці, смаком крові на вустах і калатанням серця у грудях.

— Ось до нас і повернувся мертвий карлик, — зауважив Хальдон.

Тиріон струснув головою — відігнати тенета сну. «Смуток. Я загубився у Смутку.»

— Я не мертвий.

— Це ми ще подивимося. — Півмаестер став просто над ним. — Качуре, добрий мій пташе, зготуй нашому малому приятелеві трохи юшки. Він, напевне, помирає з голоду.

Тиріон побачив, що знаходиться знову на «Соромливій діві» під шорсткою ковдрою, що пахкотіла оцтом. «Смуток лишився позаду. Мені просто наснувся сон. Я тонув, і мені примарилося.»

— Чому від мене тхне оцтом?

— Бо Лемора тебе всього в ньому скупала. Дехто каже, він запобігає сірій лускачці. Я не схильний цьому вірити, але спробувати не завадить. Саме Лемора витиснула з твоїх легенів воду, коли Гриф витяг тебе нагору. Ти був холодний, як лід, із синіми губами. Яндрі сказав, що тебе треба жбурнути назад у воду, але малий заборонив.

«Принц.» Миттю повернувся забутий спогад: кам’яна людина, що тягнеться потрісканими сірими руками, а з кісточок сочиться кров. «Він був важкий, наче брила, і тягнув мене униз.»

— Мене витягнув Гриф? — «Мабуть, ненавидить мене, аж страх. Інакше б дав потонути.» — Скільки я вже сплю? Де ми зараз?

— У Сельорисі.

Хальдон видобув з рукава невеличкого ножика.

— Ось тобі.

І вправно кинув його Тиріонові з-під руки. Карлик сахнувся, ножик устромився в дошки між його ступнями і затремтів. Тиріон висмикнув ніж і спитав:

— Що це? Навіщо?

— Скидай чоботи. Вколи собі кожен палець на руках і ногах.

— Щось ви таке… болісне кажете.

— Сподіваюся, тобі болітиме. Виконуй.

Тиріон зісмикнув один чобіт, потім другий, спустив панчохи, примружився на пальці. Виглядали вони начебто не гірше і не краще, ніж завжди. Він обережно тицьнув у великий палець.