Розділ «Теон»

— Співцю! — покликав він. — Ну ж бо заспівай нам щось добре та втішне, заспокоїти знічені душі.

Абель вклонився.

— Коли ласка вашої ясновельможності.

Тримаючи лютню в руці, він закрокував до помосту, спритно перестрибнув через труп чи два і всівся, схрестивши ноги, просто на високому столі. Коли він почав грати — якоїсь сумної та неквапної пісні, що її Теон Грейджой не впізнав — пан Гостін, пан Аеніс та їхні посіпаки-фреївці відвернулися і повели коней геть з палати.

Робина схопила Теона за лікоть.

— Купіль! Саме час її лаштувати.

Він рвучко викрутився з її доторку.

— Зараз? Удень? Та ж нас побачать.

— Сніг усе сховає. Ти глухий, абощо? Болтон висилає з замку своїх вояків. Ми мусимо досягти короля Станіса раніше за них.

— Але ж… Абель…

— Абель сам про себе подбає, — буркнула Білка.

«Божевілля. Безнадійна, приречена дурниця.» Теон випив рештки пива з кухля і неохоче підвівся на ноги.

— Ну то шукай сестер. Щоб налити молодій пані купіль, треба чимало води.

Білка зникла кудись убік м’якими безгучними кроками, якими ходила завжди. Робина вивела Теона з трапезної палати. Відколи вона з сестрами знайшла його у божегаї, одна з них завжди наступала йому на п’яти, не випускаючи з очей. Отже, вони йому не довіряли. «Та й чого б мали довіряти? Я був Смердюком раніше, і можу стати ним знову. Смердюк-Смердях, нікчемний реп’ях.»

Знадвору падав і падав сніг. Вибудувані зброєносцями сніговики виросли у велетнів моторошних обрисів, стоп у десять заввишки. Теон з Робиною пробиралися до божегаю між білих стін, що громадилися з кожного боку; стежки між кам’янцем та баштою перетворилися на плутанину крижаних рівчаків, які вояцтво мусило щогодини чистити лопатами, щоб ті не зробилися геть непрохідними. У морозній плутанині легко було заблукати, але Теон Грейджой пам’ятав тут кожен вигин та поворот.

Навіть божегай потроху забарвлювався білим. Плівка льоду намерзла на ставку попід серце-деревом; обличчя, вирізане на стовбурі, поросло вусами з невеличких бурульок. Цієї години дня вони не могли сподіватися мати старих богів лише для себе. Робина відтягла Теона геть від північан, що молилися попід деревом, до потаємного куточка коло стіни куренів варти, на березі ставка теплої грязюки, яка смерділа тухлими яйцями. Теон побачив, що навіть у ньому по берегах вже збирається крига.

— Зима насувається…

Робина кинула на нього важкий суворий погляд.

— Ти не маєш права роззявляти рота на гасло князя Едарда. Тільки не ти. Ніколи. Після вчиненого тобою…

— Ти теж убила малого хлопчину.