Розділ «Перевертень»

Перші сніжинки впали з неба, коли сонце почало сідати на заході. Коли ж на землю сіла ніч, сніг вже сипався так рясно, що місяць зійшов за білою запоною непоміченим.

— Боги півночі зронили силу свого гніву на князя Станіса, — оголосив Руз Болтон вранці, коли у великій трапезній Зимосічі зібралися до сніданку пани та вояки. — Він тут чужинець. Старі боги не дозволять йому жити безкарно у своїй землі.

Вояки схвально заревли, загупали кулаками по довгих столах з дощок. Зимосіч лежала руїною, але її гранітові стіни все ж не пускали досередини найгірший холод і вітер. Військо мало добрий запас харчів та напоїв; хто не стояв на варті, той мав вогонь зігрітися, місце висушити одяг, теплий куток, де виспатися. Князь Болтон наказав відкласти досить дров, щоб живити вогнища впродовж півроку — тому велика трапезна завжди стояла зігріта і затишна. Станіс не мав жодної з цих вигод.

Теон Грейджой не приєднався до радісного галасу. Змовчало і вояцтво дому Фрей, чого він не міг не помітити. «Вони теж тут чужинці» — подумав Теон, спостерігаючи за паном Аенісом Фреєм та його зведенюком паном Гостіном. Народжені й вигодовані у річковому краї, Фреї ніколи не бачили подібного снігу. «Північ вже забрала життя трьох їхніх родичів» — пригадав Теон тих, кого Рамзай даремно шукав від Білої Гавані до Курганища.

На помості між двійком своїх лицарів з Білої Гавані сидів князь Виман Мандерлі, набиваючи кашею товсті щоки — хоча і не так весело та завзято, як пирогом на весіллі. Неподалік однорукий Гарвуд Дужак стиха розмовляв зі схожим на кощавого мерця Хвойдорізом Умбером.

Теон став у чергу за іншими вояками по свій сніданок, який роздавали у дерев’яні миски з рядка мідних казанів. Панству та лицарству в кашу кидали трохи меду, молока і навіть грудочку масла; його, певна річ, такою ласкою обділили. Недовгим було правління Теона як принца зимосіцького — відігравши у блазенській виставі, видавши облудну Ар’ю за молодого жениха, Рузові Болтону тепер він був ні до чого.

— Пригадую свою першу зиму. Тоді снігу лежало вище голови, — мовив один з вояків дому Роголіс у черзі попереду.

— Та де ж тоді твоя голова була? — відповів йому вершник з Бурчаків. — За три стопи од землі?

Минулої ночі, неспроможний заснути, Теон мимоволі почав міркувати про втечу — як вислизнути непоміченим, поки Рамзай та його панотець заклопотані іншими справами. Але кожна брама була зачинена, засунута і добре охоронялася; ніхто не міг ввійти або вийти без дозволу князя Болтона. Навіть якби Теон знайшов якийсь таємний шлях назовні, він боявся йому довіряти — бо пам’ятав Кайру та її ключі. Та якби й вибрався, то куди пішов би? Пайк Теон навіки втратив — батько його помер, дядькам було до нього байдуже. Єдине місце в світі, що скидалося на його рідну домівку, лишилося тут — серед спалених кісток Зимосічі.

«Замок-руїна і людина-руїна. Де мені місце, як не тут?»

Теон ще чекав своєї миски каші, коли до палати увірвався Рамзай з Байстрючатами, вимагаючи музики. Абель протер очі від сну, вхопив лютню і втяв «Жону дорнійця»; одна з його праль вистукувала лад на тамбурині. Та цього разу співець змінив вірші пісні — замість «я ж того дорнійця жінку скуштував» в ній співалося «я ж того північника доньку скуштував».

«Він так язика собі вкоротить, — подумав Теон, поки йому насипали харч. — Він же лише співець. Князь Рамзай оббілує йому обидві долоні, а ніхто й не писне.» Але князь Болтон посміхнувся, почувши нові слова, а Рамзай зареготав уголос. Тоді інші зрозуміли, що можна сміятися, і підхопили регіт; Жовтий Пуць аж бризкнув вином з носа.

Пані Ар’я веселощів не поділяла — її тут навіть не було. Ніхто не бачив молоду ззовні опочивальні від самої шлюбної ночі. Кислий Алин брехав, що Рамзай тримає дружину голою та прикутою до стовпа навісу, але Теон знав, що то порожні балачки. Ланцюгів там ніяких не було — принаймні, таких, що бачило людське око. Лише двійко вартових ззовні дверей, щоб дівчина ніде не блукала. «І гола вона лише тоді, коли бере купіль.»

А купалася вона щовечора. Князь Рамзай любив, щоб дружина була чистою.

— Бідолашна не має жодної покоївки, — казав він Теонові. — Доведеться попрацювати тобі, Смердюче. А чи не вбрати тебе у сукню, га?

Болтон-молодший зареготав.

— Ну хіба якщо дуже попросиш. А поки що будеш їй нянькою-купальницею. Не дозволю, щоб моя молода дружина смерділа, як ти.

Відтоді, коли на Рамзая нападала примха взяти молоду до ліжка, Теон мусив позичати служниць в пані Вальди або пані Турстан, щоб ті принесли гарячої води з кухні. Ар’я ніколи до них не розмовляла, але її синці все проказували красномовніше за слова. «Сама винувата. Не догодила панові чоловіку.»

— Будьте Ар’єю, та й усе, — сказав він якось дівчині, допомагаючи залізти до купелі. — Князь Рамзай не хоче вас кривдити. Він кривдить лише тоді, коли… коли ми забуваємося. Мене ніколи не різали просто так, ні за що.