Розділ «Даянерис»

Галацца Галаре прибула до Великої Піраміди у супроводі тузня Білих Грацій — вельможно уроджених дівчат, надто ще молодих, щоб служити свій рік у храмових садах насолоди. Виглядало це дуже мальовничо: велична гордовита стара в зеленому, оточена дівчатками у білих вбраннях та серпанках, неначе вкритих захисним покровом невинності.

Цариця тепло привітала усіх і надіслала Місандею подбати, щоб дівчат погодували і розважили, поки вона поділяє особисту вечерю з Зеленою Грацією. Кухарі приготували надзвичайно смачну страву — ягня у меді, присмачене запашною тертою м’ятою, з малими зеленими смоквами, які вона так любила. Подавали їжу та стежили за келихами дві улюблені заручниці Дані: волоока дівчинка на ім’я К’єзза і худорлявий хлопчик, званий Гразхаром. Вони були братом і сестрою, родичами самій Зеленій Грації, яка привітала їх поцілунками і спитала, чи добре вони поводяться.

— Вони обоє дуже милі та лагідні, — запевнила її Дані. — К’єзза іноді мені співає; у неї такий чарівний голос. Гразхара та інших хлопчиків пан Барістан навчає науки західного лицарства.

— Вони кров від моєї крові, — мовила Зелена Грація, поки К’єзза наповнювала її келих темно-червоним вином. — Добре знати, що вони тішать вашу преосяйність. Сподіваюся додати вам утіхи й від себе.

Волосся старої зовсім збіліло, шкіра була тонка, наче пергамен, але очі анітрохи не затуманилися роками, лишилися зеленими у колір вбрання — сумні очі, повні мудрості.

— Якщо ваша преосяйність подарують мені зухвальство, ви… виглядаєте втомленою. Ви добре спите?

Дані ледве зуміла стримати сміх.

— Не занадто! Минулої ночі три карфійські галери під покровом ночі прокралися до Скахазадхану. «Материні Вої» випустили по їхніх вітрилах стріли, кинули їм на чардаки барила смоли, але галери швидко проскочили повз них і не отримали фатальних ушкоджень. Карфійці хочуть зачинити від нас річку, як уже зачинили затоку. І не самі — нещодавно до них приєдналося три галери з Нового Гісу та думбас із Толоса.

Толосці відповіли на її прохання про союз тим, що проголосили хвойдою і висунули вимогу повернути Меєрин Великим Хазяям. Та навіть така відповідь була краща за відповідь Мантариса, яку прислали з караваном у кедровій скрині. Всередині Дані знайшла засолені голови трьох своїх послів.

— Може, хоч ваші боги зможуть нам допомогти. Попрохайте їх надіслати такий вітер, щоб вимів галери з затоки.

— Я молитимуся і приноситиму жертви. Можливо, боги Гісу почують мене. — Галацца Галаре ковтнула вина, не зводячи очей з Дані. — Шторми буяють не лише ззовні цих мурів, але й усередині. Минулої ночі загинули ще відпущенці — так мені казали.

— Троє. — Слово відізвалося гіркотою в роті. — Боягузи вломилися до ткаль — відпущених з неволі жінок, які нікому не чинили зла, всього лише виробляли пречудові тканини. Подарований ними гобелен висить у мене над ліжком. Сини Гарпії розтрощили їхній верстат, зґвалтували ткаль і врізали їм горлянки.

— Це ми вже чули. І все ж ваша преосяйність знайшли у собі мужність відповісти на свавілля милосердям. Ви не зашкодили жодній шляхетній дитині, яку тримаєте заручником.

— Поки що ні. — Дані дуже заприязнилася до своїх юних вихованців. Хтось із них був сором’язливіший, хтось зухваліший, одні милі та лагідні, інші — похмурі й відлюдькуваті, але жоден не був винен у кривавих злочинах гарпій.

— Якщо я повбиваю моїх джур і чашниць, хто наливатиме мені вино і подаватиме вечерю? — спитала вона, пробуючи жартом розрадити горе.

Але жриця навіть не посміхнулася.

— Голомозий, кажуть, згодував би їх вашим драконам. Смерть за смерть. За кожного вбитого Мідного Звіра він хоче крові дитини.

Дані посовала їжу на тарелі, не насмілюючись навіть поглянути туди, де стояли Гразхар і К’єзза — боялася-бо, що зараз заплаче. «Голомозий має твердіше серце, ніж я.» Вони сварилися про заручників уже з півдесятка разів.

— Сини Гарпії регочуть з нас у своїх пірамідах, — казав Скахаз лишень того ранку. — Який зиск із заручників, коли вам бракує рішучості зітнути їм голови?