Розділ «Теон»

— Знову купіль, хай їй грець?! — здивувався їхній осавул, побачивши відра паруючої води. Сам він запхав руки під пахви, потерпаючи з холоду. — Вона ж минулого вечора купалася! Чим їй бруднитися у власному ліжку?

«У ліжку з Рамзаєм брудняться так, що тобі й не зрозуміти» — подумав Теон, пригадавши весільну ніч і те, до чого змусили їх з Джейною.

— Наказ князя Рамзая.

— Ну то заходьте, поки ваша вода не скрижаніла! — заохотив осавул.

Двоє з його стражників розчахнули подвійні двері. У передпокої стояв мало не такий самий мороз, як надворі. Голка струсила сніг з чобіт і скинула з голови каптура.

— Гадала, буде важче.

Її подих туманив повітря.

— При опочивальні мосьпана князя стоїть іще варта, — застеріг її Теон. — З Рамзаєвих людей.

Байстрючатами він їх звати не наважувався — тільки не тут. Хіба знаєш, хто може підслухати?

— Тож не піднімайте голів і не опускайте каптурів.

— Роби, Голко, як він каже, — мовила Робина. — Тут можуть знати нас в обличчя. Зайвий клопіт ні до чого.

Теон очолив вервечку на шляху сходами. «Я ходив тут тисячу разів.» Хлопчиком він завжди летів догори бігцем, а донизу перескакував по три сходинки. Одного разу стрибнув просто на Стару Мамку, збив її додолу і за те отримав найгіршого прочухана за все своє життя у Зимосічі — хоча порівняно з тим, що йому робили брати на Пайку, він здався Теонові трохи не ласкою. На цих самих сходах вони з Роббом чинили безліч запеклих битв, нападаючи одне на одного з дерев’яними мечами. То були повчальні вправи — вони назавжди закарбували йому в пам’яті, як тяжко прокладати собі шлях нагору гвинтовими сходами крізь рішучий спротив оборонців. Пан Родрік полюбляв казати, що один добрячий рубака зуміє стримати на вузьких сходах хоч би й сотню ворогів.

Але то були часи давно минулі, і всі люди з них давно лежали мертві. Джорі, старий пан Родрік, князь Едард, Гарвін та Гулен, Кайн, Десмонд і Товстун Том, Алин з мріями про лицарство, Мікен, що скував Теонові першого справжнього меча. Навіть Стара Мамка, найпевніше, вже лежала в могилі.

І Робб. Той Робб, який був Теонові кращим братом, ніж діти, уроджені від лона Балона Грейджоя. «Вбитий на Червоному Весіллі. Замордований Фреями. Я мав би стояти поруч з ним. Де я тоді був? Чому не загинув обіч Робба?»

Теон зупинився так раптово, що Вербиця трохи не врізалася йому в спину. Попереду були двері до Рамзаєвої опочивальні. А стерегли їх двійко байстрючат — Кислий Алин та Хрипло.

«Напевне, старі боги зичать нам добра.» Хрипло не мав язика, а Кислий Алин — клепки в голові, як полюбляв казати князь Рамзай. Один був брутальний, інший — підступний, але обидва майже все життя прослужили у Жахокромі, а тому були навчені слухатися наказів.

— Гаряча вода для пані Ар’ї, — сказав їм Теон.

— Ти б сам хоч раз помився, Смердюче, — мовив Кислий Алин. — Бо тхнеш гірше за кінські сцяки.

Хрипло захрипів на знак згоди. А може, то він так сміявся. Хай там як, Алин відімкнув і відчинив двері до опочивальні, а Теон махнув жінкам, щоб заходили.

Усередині не настав ані день, ані ранок. Геть усе вкривали похмурі тіні. Серед майже згаслих жарин комина слабенько потріскувало останнє поліно, та ще свічка миготіла на столику коло зім’ятої порожньої постелі. «Дівчини більше немає, — подумав Теон. — Вона викинулася з вікна у відчаї.» Але вікна були зачинені від хурделиці й міцно заморожені під шаром надмуханого снігу та крижаною кіркою.