Того вечора під храмом зібралося одинадцять слуг Багатоликого Бога — стільки разом вона ще не бачила. Крізь передні двері прибули тільки панич та товстун; решта з’явилася таємними проходами, невідомими стороннім. На всіх були однакові чорно-білі ряси; та посівши своє місце, кожен зняв з голови каптура і показав обличчя, яке обрав на той день. Крісла з високими спинками було різьблено з чорного гебану та білого оберегу, як двері у храмі нагорі. Гебанові крісла мали на спинках обличчя з оберіг-дерева; оберегові крісла — обличчя з гебану.
Навпроти через кімнату стояла інша послушниця, тримаючи глек темно-червоного вина. Сама дівчинка тримала воду. Коли хтось зі слуг хотів пити, то здіймав очі або згинав пальця, і котрась із двох або обидві поспішали наповнити кухля. Та решту часу вони просто стояли і чекали на погляди, яких не було. «Мене різьблено з каменю, — нагадала вона собі. — Я кам’яний бовван, мов дожі, що стоять уздовж Протоки Звитяжців.» Вода була важка, але й руки вона мала вже міцні.
Жерці розмовляли мовою Браавосу, хоч якось раз кілька хвилин гаряче сперечалися високовалірійською. Дівчинка розуміла слова — майже всі — та часто недочувала тихі голоси.
— Я знаю його, — чула вона слова жерця з обличчям чумного хворого.
— Я знаю його, — погоджувався товстун, якому вона саме наливала.
Але красень мовив:
— Я подарую сьому чоловікові дарунок. Я його не знаю.
Згодом і косоокий сказав те саме про когось іншого.
За три години вина та розмов жерці один за одним відкланялися… усі, окрім лагідного чоловіка, жебрачки і того, чиє обличчя несло на собі ознаки чуми: щоки йому вкривали мокрі болячки, волосся геть випало, кров текла з однієї ніздрі та вкривала кіркою кутики обох очей.
— Наш брат бажає перемовитися з тобою, дитино, — сказав їй лагідний. — Сідай, коли хочеш.
Вона всілася у крісло оберіг-дерева з гебановим лицем. Криваві болячки її зовсім не лякали — надто довго вона прожила у Домі Чорного та Білого, щоб лякатися облудної личини.
— Хто ти? — запитав чумний, коли вони лишилися наодинці.
— Ніхто.
— Таки не так. Ти Ар’я з дому Старк, яка кусає собі губу і не вміє збрехати.
— Я була нею. Але вже не є.
— Навіщо ти тут, брехухо?
— Служити. Навчатися. Міняти обличчя.
— Спершу мусиш змінити те, що маєш у серці. Дарунок Багатоликого Бога — це не дитяча забавка. Ти ладна вбивати для власної мети, для власної втіхи. Заперечиш?
Вона вкусила губу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Танок з драконами» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Бридка мала“ на сторінці 1. Приємного читання.