Розділ «Теон»

Джейна Пул тоненько, гучно, розпачливо заверещала.

— А бодай би тобі срака репнула! — вилаялася Голка. — Тепер набіжать колінкарі, хай їм грець. Тікаймо!

Теон однією рукою затиснув Джейні рота, іншою охопив стан і потяг повз мертвого та майже мертвого стражників крізь браму та через замерзлий рів. Напевне, старі боги досі наглядали за ними — перекидний міст залишили опущеним, щоб захисники Зимосічі швидше перетинали рів до бойових ходів зовнішнього муру. Ззаду кричали на сполох, чулося тупотіння ніг, а тоді з внутрішнього муру гучно засурмили.

На перекидному мості Френя зупинилася і обернулася.

— Біжіть далі самі. А я тут затримаю колінкарів.

У дебелих ручиськах вона досі тримала скривавленого списа.

Досягши підніжжя сходів, Теон вже хитався і запинався. Він закинув дівчину на плече і заходився видиратися нагору. Джейна вже припинила опиратися, та й з себе була дрібна і легка… але ж сходинки вкривав слизький лід і м’який пухнастий сніг. Десь на середині Теон запнувся і впав на коліно; сліпучий біль трохи не змусив його впустити дівчину, і на мить він злякався, що далі не зможе навіть кроку ступити. Але Голка підсмикнула його на ноги, і удвох вони нарешті спромоглися витягти Джейну на верхівку муру.

Притулившись до зубця стіни і важко відсапуючись, Теон дослухався до галасу внизу, де Френя билася у снігу з півдесятком стражників.

— Куди далі? — заволав він до Голки. — Куди тепер тікати? Як ми виберемося звідси?!

Лють на Голчиному обличчі раптом змінилася переляком.

— Побий мене скажена трясця! Мотузка! — Вона розпачливо реготнула. — Мотузка лишилася у Френі!

А далі дівчина застогнала і схопилася за живіт, звідки виткнулася, наче пагін, арбалетна стріла. Голка вхопилася за неї обіруч; крізь пальці потекла кривава юшка.

— Колінкарі на внутрішньому мурі… — вичавила вона, хапаючи повітря, і тут між її грудей з’явилася друга стріла. Голка вхопилася за найближчий зубець стіни і впала. Сніг, збурений нею, проковтнув її, тихо рипнувши.

Ліворуч від них забриніли голоси. Джейна Пул витріщалася на Голку; снігова ковдра навколо вбитої потроху оберталася з білої на червону. На внутрішньому мурі — Теон це знав — арбалетники перезаряджали зброю. Він посунувся був праворуч, але звідти до них вже теж бігли люди з мечами у руках. Далі на півночі залунав бойовий ріг. «Станіс! — подумав він у навіженій гарячці. — Станіс — наша єдина надія, аби ж лише його дістатися.» Навколо завивав вітер, а вони з дівчиною опинилися у пастці.

Тумкнув арбалет. Стріла проминула Теона на стопу, розбивши замерзлу снігову кірку, що закоркувала найближчу прогалину між зубцями. Абеля, Робини, Білки та решти ніде не було видно. Вони з дівчиною лишилися самі. «Якщо нас схоплять живими, то віддадуть Рамзаєві.»

Теон ухопив Джейну за стан і стрибнув разом з нею вниз.