З Пентосу вони вибралися крізь Світанкову Браму, хоча Тиріон Ланістер того світанку і не побачив.
— Буде так, наче ви ніколи навіть не в’їжджали до Пентосу, мій малий друже, — пообіцяв магістрат Іліріо, запинаючи ноші ліловими оксамитовими запонами. — Ніхто не має бачити, як ви залишаєте місто — так само, як ніхто не бачив вашої в ньому появи.
— Ніхто, крім жеглярів, які запхали мене в барило, учня-корабельника, котрий за мною прибирав, дівчини, яку ви надсилали гріти мені постіль, а ще тієї лукавої веснянкуватої пралі. А, ще ж охоронців. Якщо ви не вирізали їм розум разом із яйцями, вони знатимуть, що ви тут не самі.
Ноші були підвішені на важких і товстих шкіряних ременях між вісьмома велетенськими тягловими конями. Коло коней крокували четверо євнухів, по двоє з кожного боку, а ще кількоро тупали ззаду, супроводжуючи обоз.
— Неблазні язиками не плещуть, — запевнив його Іліріо. — А та галера, якою ви дісталися сюди, вже десь на шляху до Асшаю. Повернеться вона років за два, якщо море матиме ласку. Що ж до моєї чаді в маєтку, вони всі мене люблять, і жоден не зрадить.
«Дурень думкою багатіє, мій жирний друже. Одного дня ми вирізьбимо ці слова на твоїй могилі.»
— Краще б нам було сісти на ту галеру, — мовив карлик. — Найшвидший шлях звідси до Волантису лежить морем.
— Море небезпечне і зрадливе, — відповів Іліріо. — Восени буяють шторми, а на Порогах досі сидять у своїх лігвах пірати, чигаючи на кораблі чесних мореплавців. Е ні, моєму маленькому другові не варто потрапляти до таких рук.
— На Ройні теж є пірати.
— Е, то всього лише річкові ушкали. — Сирний король позіхнув, затуляючи рота долонею. — Нікчемна дрібнота, що нишпорить за жалюгідними крихтами.
— Подейкують також про кам’яних людей.
— Такі справді є. Прокляті богами бідолахи. Та навіщо нам про них згадувати? Надто вже чудовий сьогодні день для таких похмурих балачок. Скоро ми самі побачимо Ройну, і там ви позбавитеся Іліріо та його великого черева. Але поки та мить не настала… пиймо і мріймо. Ми маємо з собою солодке вино і вишукані страви. То навіщо забивати голову хворобами та смертю?
«А й справді, навіщо?» Тиріон знову подумки почув тумкання арбалета і замислився над питанням. Ноші розгойдувалися з боку в бік; од їхнього заспокійливого руху Тиріон почувався дитиною, котру ненька гойдає в обіймах, щоб приспати. «А наче я колись знав, як це — засинати у материних обіймах.» Сідниці його тонули у шовкових подушках, набитих гусячим пухом. Лілові оксамитові стіни вигиналися вгору круглястим дахом, зберігаючи всередині ношів приємне тепло, хоча ззовні панувала пронизлива осіння прохолода.
Позаду ношів тягнувся обоз мулів зі скринями, барилами, діжками, великими накритими кошиками добірних харчів, які мали вберегти володаря сирів од навіть найлегшого голоду. Зранку вони скуштували перчених ковбасок і запили темно-брунатною наливкою з ягід паляники. Вдень їх розважали заливні вугри під червоне дорнійське. Надвечір з’являлися окости шинки, варені яйця, смажені жайворонки, приправлені цибулею і часником; перетравити ці розкоші допомагало світле пиво і мирійське вогневино. Ноші були надзвичайно зручні, але й надзвичайно повільні, і карликові скоро почало свербіти від нетерплячки.
— Скільки ще днів нам їхати до річки? — питав він Іліріо того вечора. — Якщо тягтися отаким кроком, дракони вашої королеви виростуть більшими за трійко Аегонових, перш ніж я доживу їх побачити.
— Якби ж то! Великий дракон страшніший за малого. — Магістрат здвигнув плечима. — Хай як я мрію привітати королеву Даянерис власною особою у Волантисі, але мушу покластися у цій справі на вас із Грифом. Я їй прислужуся найкраще у Пентосі, прокладаючи гладку стежку до повернення. Та поки я з вами… хіба не можна старому товстунові трошки насолодитися вигодами життя? Ну ж бо, вип’ємо по чарці вина.
— А скажіть-но мені, — запитав Тиріон, перехиливши чарку, — чому це пентоському магістратові не однаковісінько, на чиїй голові лежить корона Вестеросу? Який зиск ви матимете з цієї оборудки, пане мій ласкавий?
Товстун злизав жир з пальців.
— Я вже немолода людина, стомлена лукавством цього світу. Чому вас дивує, що я бажаю зробити трохи добра, перш ніж моє земне життя добіжить кінця, і допомогти милій юній дівчині повернути собі те, що належить їй за правом народження?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Танок з драконами» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тиріон“ на сторінці 1. Приємного читання.