Розділ 20

— Цього не може бути.

Крізь мене пролетів на нерухомих крилах чорний птах страху.

— На жаль, це правда.

— Учора я мав з ним зустрітися.

Я прикусив язик. Навіщо було це говорити? Адже ніхто нічого не знав. Ніхто, крім Андерса, а він уже мрець. Я стояв на сходах, дзвонив та дзвонив і злостився, що ніхто не відчиняє, а він лежав мертвий з пістолетом у руці. Мало того, що я нарвався на вбитого Лейфа. Невже і в це діло мене вплутають?

— Цікаво. Коли?

— О дев'ятій вечора.

— Ще цікавіше, пане Гуман. Бо в той час він застрелився. Приблизно в той час, якщо вірити лікарям. Зараз я виїжджаю до Лідінге. Ви б не могли поїхати зі мною? Хвилин за п'ятнадцять я підберу вас. Можливо, ви чули чи бачили щось цікаве для нас.

Я не встиг ні заперечити, ані сказати, що нічого не чув і нічого не бачив, а Єнсон тим часом кинув трубку.

— Тільки цього бракувало,— похмуро поділився я міркуванням з Клео, що нерухомо задивилася на вітрину. — Звісно, й тут улип. Бо й справді, чого мене понесло до Андерса Гольмстрема саме тоді, коли він застрелився? Таке запитання ставить собі й Єнсон. І мені теж його поставить... Стривай, а навіщо знадобилося Гольмстрему зустрічатися зі мною, раз він вирішив накласти на себе руки? Це не тримається купи. Хіба щось сталося після того, ж він написав мені записку. Щось таке приголомшливе...

«Рятуйся, хто як може»,— подумав я, засунувши у внутрішню кишеню конверт з моїм учорашнім листом до поліції.

— Розповідайте,— сказав комісар Єнсон, протинаючи мене поглядом темних очей. Ми сиділи на задньому сидінні широкого автомобіля й їхали через Стрембрун. — Розповідайте, як воно було.

— Вчора пополудні я був в Андерса Гольмстрема у його галереї і прямо запитав його, чи не він убив Лейфа і чи не замішаний у торгівлю наркотиками. Попереднього вечора я бачив його у Кільсбергені, на захід від Еребру. Там Гольмстрем разом з директором фірми Рунманом чекав на партію наркотиків. З нею мав прилетіти гідроплан і приводнитися на озері біля Рунманової дачі, але не прилетів. Мартінсон колись бачив Гольмстрема в Амстердамі. У непевних місцях. Стіг знає, що Гольмстрем уплутаний у наркобізнес. Я сам чув, як Маргрет звинувачувала його в цьому. Двері були непричинені.

Я замовк, відчувши, що він думає. Сиджу отут і белькочу. А які в мене конкретні докази? Ніяких. Лише Стігові твердження.

— Непогано з отим гідропланом і рештою. І ви все це виклали Гольмстрему?

— Не забувайте, що я підозрюваний в убивстві,— ображено відповів я. — І не маю ваших можливостей. Мушу використовувати кожну нагоду, яка тільки трапляється. Я не мав часу на реверанси з Гольмстремом, тому й спитав його навпрошки.

— І ви гадали, що, поставивши таке запитання, почуєте у відповідь: «Так, я вбив Лейфа і на широку ногу торгую героїном»? — іронічно підсміхнувся Єнсон.

Плювати я хотів на його сарказм. Мій єдиний шанс — заграти відкритими картами. Рано чи пізно він довідається, що ми з Гольмстремом поскандалили й той витурнув мене з галереї. Замлілий Принц не забуде розповісти про це.

— Я дізнався таке, що мусив його запитати. І хотів побачити, як він зреагує.