Розділ 20

— Палив? — Єнсон зазирнув у камін навпроти письмового столу. — Чорт візьми, а це ж навіщо? Перед самогубством розпалювати камін?

— Ми знайшли клапті паперу і рештки газет. Очевидно, мусив щось спалити. Наймичка твердить, ніби Гольмстрем рідко розпалював, а напередодні вона чисто вимела камін.

— Може, документи,— припустив я, заглянувши в камін. — Документація торгівлі наркотиками.

Єнсон неприязно зиркнув на мене й обернувся до Ліндгрена.

— Скільки ти знайшов патронних гільз?

— Звісно, одну.

— Звісно? — єхидно спитав комісар. — Що ти розумієш під словом «звісно»?

— Наскільки я знаю, стріляють лише один раз. Якщо не промазав і не доведеться повторити,— ображено відповів кримінал-асистент.

— Мій любий Ватсон,— повільно і з притиском проказав Єнсон,— тобі належить акуратненько прочесати всю цю кімнату. Акуратнісінько, кожен квадратний сантиметр. Мусиш розшукати кулю з Гольмстремового пістолета. Ви ще її не знайшли?

— Ще ні. Шукаємо. Але той пістолет зареєстрований не на Гольмстрема. А чого ти гадаєш, ніби...

— Я не гадаю,— обірвав його комісар. — Я знаю.

— Що знаєш?

Єнсон не відповів. Жбурнув пожований сірник у кошик для паперів.

Було видно, що Ліндгрен нічогісінько не розуміє. Мушу признатися, я теж нічого не зрозумів.