Розділ 7

— Більярдний зал? — ошелешено перепитав я. — Отакої! Хоча, пригадую, в більярді Лейфові не було рівних. Я ніколи не зумів опанувати тої гри, зате він у ній був король.

— Це було його єдине заняття в Упсалі. Принаймні так казав тато.

— Напевно, перебільшуєте, але десь так...

Запала мовчанка. Я збентежився. Було видно, що господині важко розповідати про брата. У всякому разі — про дискотеку та більярдну.

— Прекрасна тут місцина,— змінив я тему. — І будинок чудовий. Новий?

— Можна вважати,— усміхнулася панна Берґґрен. — Одна з переваг моєї роботи. Подеколи дозволяєш собі жити де заманеться. Я посередник у торгівлі нерухомістю, спеціалізуюся на віллах Юршгольма і Сальтшебадена. Один підприємець побудував це бунгало, аби здавати його внайми. Але воно обійшлося дорого, дуже дорого, й оренда тут надто велика, аби хтось найняв помешкання. То я тут поселилася, взяла на себе іпотеку і спробую продати цю будівлю, коли з'явиться покупець. Але, гадаю, це станеться не скоро. Щоб тут оселитися назовсім, мені не вистачає грошей,— обдарувала мене усмішкою панна Берґґрен. Тоді раптом закликала: — Перестаньте, до речі, мені викати. Церемонно дуже. Мене звати Інгрід.

— Я знаю. А мене...

— Юган. Прийшовши, ти сказав, що знав мене п'ятсот років тому.

— Так воно і є,— зніяковівши, промимрив я. — Ти схожа на жінку з вівтаря Стренгнеського собору. Зовсім наче...

Я не доказав. Вона засміялась.

— Ти не вбивця,— сказала перегодом Інгрід. При усмішці коло її очей проступало мереживце тоненьких зморщечок-смішинок. Була вже не така бліда, як спочатку. — Вбивця не ходить у собори дивитися на дівчат. Тим більше — на таких старих.

— До речі, про дівчат. У Лейфа була якась?

— Наскільки знаю, нічого серйозного. Він ніколи не був жонатим, хоч, правда, був заручився колись. Ця дівчина мешкає тепер у Стокгольмі.

— То було за кордоном?

— Так, у Ріо. Вона працювала там на якомусь шведському підприємстві. Звуть її Маргрет. Гарненька. Працює в мого доброго знайомого, власника галереї мистецтв. Зрештою, їх познайомив Лейф. Андерс Гольмстрем — власник, Маргрет — службовка чи щось таке.

— То з тих заручин нічого не вийшло?

— За щось там побили глека. Як завжди. А по тому в Лейфа начебто нікого не було, наскільки мені відомо. Він не любив писати листи.

— Ну а його друзі тут, у Швеції? З ким він міг зустрічатися, приїхавши до Стокгольма?

— Напевно, з отим журналістом — Стігом Мартінсоном. Певний час вони з Лейфом навіть жили разом. Здається, тепер він у Стокгольмі, тож Лейф, думаю, зустрічався з ним.