Розділ 2

Після недовгого круїзу по баюрах Свартмункегатан, вулиці, названої на честь монастиря чорних ченців, ми зайняли столик у ресторані «Фреден», на рівні тротуару. Не люблю сидіти в забігайлівках-підвалах, там немає денного світла, почуваєшся як у тюрмі.

На початок до салаки ми замовили аперитив. Це на моє бажання, бо Лейф хотів узяти горілку.

— Непогано йде,— зауважив я, відчувши, як щемить від полинівки язик.

— Золоті слова. Панночко, будь ласка, нам би попоїсти! І ще по чарці!

— Знаєш, Лейфе, оце як подумаю, що колись горілку використовували у виробництві пороху...

— Гнали з пороху горілку?

— Навпаки. У п'ятнадцятому столітті горілку вимішували з деревним вугіллям, сіркою та селітрою, випарювали і подрібнювали. І мали тоді порох.

— Придурки, інакше не скажеш.

— Король Стен Стуре навіть заборонив торгувати горілкою. Вся вона мала йти на порох.

— Ціле щастя, що в наш час порох роблять інакше,— сказав Лейф і всміхнувся офіціантці, що саме принесла тацю з тарілками та двома келишками полинівки.

— Шкода, що ми не можемо скуштувати тут аквавіти Югана Третього,— пожалкував я. — Виготовляли її з вина, близько сотні різного зілля, коралів і оленячого рогу. Певно, й ріг однорога там теж був, і ще багато чого. Дуже помічна була ця оковита від чуми й отруєння.

— Ще б пак. Залишишся в живих, напившись такої мікстури, то ніяка чума тебе не вхопить. Будьмо!

Після лосося по-домашньому ми взялися за каву та коньяк. Як на мене, надто багато всього, але ж замовляв Лейф, а ми не бачилися п'ятнадцять років.

— А тепер, Югане, сигару. Не відмовляйся, бо що то за ленч був без сигари. Ти ж закурюєш, добряче заморивши черв'яка?

— Власне кажучи, закурюю я по обіді, але цей ленч — як два обіди вкупі.

— А згадаймо старі добрі часи,— проказав Лейф і замовив три сигари. — Пам'ятаєш нашого однокурсника Лассе? Він писав додому, щоб надіслали грошей, а його скупий татусь одно присилав синочкові яблука. Нарешті Лассе відправляє старому телеграму: «Грошей мені вже не треба. Стою на ринку і продаю яблука».

— А пригадуєш, як Лассе не зміг роздобути фрак на студентський бал? Пам'ятаєш?

— Ще б не пам'ятати. У кутку зали ми поставили ширму, і комусь із нас доводилося там пити грог у самій сорочці й манішці, а Лассе тим часом витанцьовував до упаду. По якімсь часі за ширму ховався наступний донор фрака...

Ми поринули у спогади про наше студентське життя в Упсалі...