Розділ 26

Я втомлено звівся на ноги. Це кінець, не встигну довести справу до пуття. У своїй останній відчайдушній спробі не встигну вивести вбивцю на чисту воду, ткнувши йому під ніс металевий циліндрик з усім умістом. Не вдасться при свідкові Марґрет змусити негідника проговоритися.

— Гаразд, Єнсон. Будь ласка, ось кладу вам останній фрагмент головоломки. Бо ж попередні дві індіанські фігурки розбив, звісно, теж я. Прагнув хапонути те, що в них заховав Лейф. Можна взяти піжаму та зубну щітку?

Ніхто не озивався на мою вимучену іронію. Штора не розсувалася. Не відкривала Єнсона з його горилами та спутаною козою — приманкою, щоб запопасти тигра-людоїда. Аби побалакати зі мною в тиші та спокої.

Я знову сів у фотель і поклав металевий циліндрик перед собою.

— Вийдіть, будь ласка, не соромтеся. Це ж вам плюс у послужному списку. Напевно, підвищення на службі? Тоді поздоровляю.

Ось тепер штора гойднулася. Між дверима й оксамитом з'явилась рука в рукавичці. З пістолетом. Чорно-синім, блискучим. Цівка була подовжена глушником. З якого дива Єнсону погрожувати мені зброєю? Та й у поліцаїв, напевно, пістолети без глушників?

І раптом я зрозумів: це не Єнсон. За шторою стояв узагалі не поліцай. Там був убивця.

З підлоги на мене дивився бог смерти. Матиме третю жертву?

Я втиснувся глибше в крісло. Йшлося вже не про Єнсона та його поліцаїв. Стояло питання життя й смерти. У буквальному розумінні. Невже моє тіло лежатиме біля каміна, поруч з розбитим ідолом?

Я глянув на чорне око дула. Рука сховалася за штору. Це чоловік чи жінка?

— Агов, Бергман,— сказав я, намагаючись надати голосу натурального звучання. У роті пересохло, серце калатало. Це, мабуть, адреналін у тілі нагромаджується? Той, що виділяється у смертельній небезпеці, коли мусиш прикласти всі сили для відсічі та втечі?

— Це зовсім зайве — продовжувати список убитих. У будь-якому разі поліція знає, що це ви. Я розмовляв з комісаром Єнсоном. Знаю, як насправді стоїть справа.

Пістолет ані здригнувся. Лише загрозливо дивилося на мене його дуло.

— Ви разом з Гольмстремом вирішили прибрати Лейфа. За наркотики, бо він витісняв вас. Ти його застрелив, Андерс улаштував собі й тобі фальшиве алібі.

Ніякої відповіді з-за штори.

— А потім ти використав те, що мене підозрюють, і одним пострілом убив двох зайців. Позбувсь Андерса, щоб самому накласти лапу на грошенята, і зіпхнув вину за вбивство на мене.

Отак я базікав, намагаючись виграти час, доки поліції збреде в голову ідея зробити в мене обшук. Або принаймні подзвонити й поцікавитися, чи вдома той подвійний убивця.

— Потім ти вдерся в крамницю, нишпорив за індіанським божком і настукав на моїй машинці прощального листа та запрошення прийти на віллу. А перед тим украв статуетку в Інгрід. Ось задля цього.

Я взяв у руки подовгастий циліндрик.