Розділ 2. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА І МІЖГАЛУЗЕВІ ВИРОБНИЧІ КОМПЛЕКСИ

Агропромислова територіальна система - це сукупність сільськогосподарських, заготівельних та переробних підприємств у межах певної території, що взаємодіють між собою за допомогою технологічних зв'язків у процесі виготовлення продтоварів та товарів народного споживання із сільськогосподарської сировини. АПТС розглядаються як первинні виробничо-територіальні формування, сукупність яких утворює складніші агропромислові регіональні комплекси і агропромислові ареальні комплекси.

Територіально-функціональна структура АПТС представлена сировинною зоною, ядром агропромислової інтеграції (переробні підприємства та заготівельні пункти з частковою переробкою сировини) та комунікаційною системою. За видом комплексності розрізняють елементарні (одне переробне і пов'язані з ним сільськогосподарські підприємства), стадійні (декілька переробних підприємств, що послідовно, паралельно або комплексно переробляють вироблену в сировинній зоні сировину). За територіальною спільністю АПТС поділяють на районні і міжрайонні.

Ареальні АПК формуються шляхом зосередження на певній території агропромислових територіальних систем різної або однакової спеціалізації. Вони розглядаються як сукупність господарських, переробних та обслуговуючих підприємств, що створюються на основі територіальної концентрації сільськогосподарського виробництва, зумовленої природними особливостями те-

Рис. 2.1. Типи агропромислових територіальних комплексів (за М.М. Паламарчуком)

риторії. Найбільшого розвитку ареальні АПК набули в районах і зонах з найсприятливішими природними умовами.

їх межі не збігаються з адміністративно-територіальними межами, оскільки це агропромислові зони і агропромислові райони, підрайони та мікрорайони, що виділяються на основі природних особливостей.

Регіональні АПК виділяються як частини агропромислового комплексу України в межах адміністративно-територіальних одиниць або економічних районів. Масштаби розвитку таких АПК та їх структура залежать від рангу їх природно-господарського потенціалу, наявності великих центрів переробки сільськогосподарської сировини. На території України найбільшими регіональними АПК виступають комплекси, що сформувались у межах економічних макрорайонів. У них розвиваються комплекси нижчих рангів - областей і адміністративних районів.

Регіональні АПК бувають спеціалізованими, якщо вони формуються на основі виробництва і переробки конкретних видів сільськогосподарської сировини.

Приміські АПК формуються в зонах високої концентрації міського населення навколо великих міст, а також у зонах відпочинку. За особливостями формування - це азональні агропромислові утворення, найважливішим фактором розвитку яких є територіальна концентрація міського населення і його попит на продукти харчування з незначним строком зберігання. У приміських АПК розвивається овочівництво закритого ґрунту (ранні овочі), виробництво молока, свіжого м'яса. Для приміських АПК характерна територіальна диференціація у виробництві окремих видів продукції. Навколо великого міста формуються аграрні пояси: вузькоспеціалізований (теплично-парникове господарство, свинарство на харчових відходах, молочне скотарство); спеціалізований (молочно-м'ясне скотарство, овочівництво відкритого ґрунту, м'ясне птахівництво); спеціалізований багатогалузевий (молочно-м'ясне скотарство, овочівництво відкритого ґрунту, свинарство, зернове господарство).

У науковій літературі (переважно у працях вчених-економістів) розроблені класифікаційні ознаки агропромислових комплексів. До таких ознак належать: характер виробничо-економічних зв'язків, форми організації і управління, форми власності, масштаби території, галузева спеціалізація.

Однією з основних класифікаційних ознак е характер виробничо-економічних зв'язків, на основі яких утворюється єдність всіх підрозділів, що входять у комплекс. За цією ознакою всі види

АПК поділяються на дві групи - кооперовані агропромислові комплекси і комбіновані агропромислові комплекси.

Кооперовані зв'язки між промисловими і сільськогосподарськими підприємствами полягають у тому, що промислові підприємства одержують сировину для переробки, а сільськогосподарські - відходи виробництва, продукцію, насіння. Промислові підприємства встановлюють зв'язки із сільськогосподарськими для закупівлі сільськогосподарської сировини. Кількість постачальників сировини може змінюватись залежно від рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств, що входять до сировинної зони, та стану договірних відносин між постачальниками і споживачами. Якщо в основі єдності комплексу лежать кооперативні зв'язки, що передбачають купівлю-продаж, то такий агропромисловий комплекс є кооперованим.

Важливими ознаками комбінованих АПК є такі:

1) розвиток технологічних зв'язків на основі послідовних стадій обробки сировини, що забезпечує безперервність виробничого процесу, скорочує виробничий цикл і територіально зближує підрозділи комплексу;

2) адміністративно-господарська єдність всіх підрозділів, що входять у комплекс. Керівництво й управління сільськогосподарськими і промисловими виробництвами за єдиною програмою здійснює один і той самий орган - адміністрація агропромислового комбінату. Комбіновані АПК функціонують на базі переробки винограду, цукрових буряків, ефіроолійних культур та іншої сировини.

Види зв'язків і рівень їх розвитку мають вплив на форми організації і управління АПК. За формами управління вирізняють агропромислові трести, агропромислові об'єднання та агропромислові підприємства. Агропромислові трести одержали широкий розвиток у харчовій промисловості. Вони підпорядковуються певним відомствам і виступають як підрозділи з управління підприємствами. Підприємства, що входять до тресту, мають замкнений виробничий цикл, автономне управління, перебувають на повному госпрозрахунку.

Агропромислові виробничі об'єднання мають у своєму складі головне підприємство, що виступає інтегратором стосовно інших, які входять до нього. Управлінський апарат головного підприємства на чолі з генеральним директором у більшості випадків здійснює функції керівництва на всіх підприємствах об'єднання. В АПК України широкого розвитку набула така форма організації як агропромислове підприємство - поєднання сільськогосподарських і промислових виробництв під єдиним керівництвом в одному промисловому підприємстві. Така форма організації виробництва й управління особливо характерна для цукробурякового виробництва. Майже всі цукрові заводи України мають у своєму складі спеціалізовані сільськогосподарські підприємства і пункти з відгодівлі великої рогатої худоби.

За формами власності агропромислові комплекси поділяються на державні, кооперативні і змішані. Так, у 2010 р. на території України виробництвом сільськогосподарської продукції займалося 56 тис. аграрних підприємств різних організаційно-правових форм господарювання (включаючи фермерські господарства), які використовували 21,6 млн га сільськогосподарських угідь. У господарських товариствах було зосереджено 49,1 % цих угідь, у фермерських господарствах - 20,0 %, на приватних підприємствах - 16,0, у виробничих кооперативах - 4,6, на державних підприємствах - 2,6, на підприємствах інших форм господарювання - 7,7 %.

За територіальною ознакою АПК поділяють на мікрокомплекси, локальні та регіональні (зональні). За галузевою ознакою виділяють агропромислові комплекси у цукробуряковому, плодоовочеконсервному, виноградовиноробному, ефіроолійному, м'ясо-молочному та інших виробництвах.