Розділ «1.6. Методи наукового аналізу господарства економічних районів»

Розміщення підприємств, груп виробництв і галузей на території країни завжди потребує наукового обґрунтування. Для цього застосовуються спеціальні методи, за допомогою яких вибираються варіанти розміщення, оцінюється ефективність виробництва і територіальної організації господарства. Досягнення найвищої ефективності розміщення виробництва - це головне завдання науки і практики. Критеріями ефективності розміщення і територіальної організації регіональної економіки завжди вважалися показники комерційного прибутку від різних видів людської діяльності, а також рівень затратності господарства. Конкретною формою вираження прибутковості є рентабельність виробництва, продуктивність праці, фондоозброєність, фондовіддача, а затратності, як правило, - мінімум сумарних затрат при досягненні заданих обсягів виробництва по країні. Показниками ефективності також можуть бути: питомі капіталовкладення, трудо-, фондо-, матеріаломісткість, строки окупності затрат, собівартість продукції тощо. На ефективність впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, рівень комплексності, рівень урбанізації, географічне положення та інші фактори.

Ефективність виробництва визначається двома складовими - ефектом виробничої діяльності підприємств і затратами на його досягнення. При цьому головною умовою є максимум ефекту при мінімумі затрат. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність. Загальна ефективність народного господарства визначається методом зіставлення одержаного приросту новоствореної вартості (національного доходу) із зазначеними капіталовкладеннями. Порівняльна ефективність розраховується при виборі найвигіднішого варіанта розміщення об'єкта серед всіх інших наявних об'єктів.

Затрати складаються із капіталовкладень К і поточних витрат С (собівартість продукції). Оскільки при розрахунках річних затрат сумувати витрати і капіталовкладення неможливо, тому що капіталовкладення мають окупитися протягом декількох років, вводиться спеціальний коефіцієнт ефективності капіталовкладень. Величина цього коефіцієнта означає деяку частину капіталовкладень, що мають окупитися протягом року. У плановій економіці державою встановлюються нормативні строки окупності, виходячи з рівня суспільної продуктивності праці на конкретний період розвитку країни. В умовах ринкової економіки нормативні строки окупності не регламентуються. Однак за середній строк окупності капіталовкладень береться такий, протягом якого затрати будуть ефективними. Перевищення цього строку недопустиме, оскільки воно призводить до неефективних затрат.

При розрахунках прийнято використовувати нормативний показник ефективності. Величина цього показника для державного сектору економіки України була встановлена в ОД5, тобто нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е означає нижню допустиму межу ефективності. Він є зворотною величиною строку окупності та означає деяку частину капіталовкладень, що скуповуються протягом року.

Для вирахування порівняльної економічної ефективності при виборі декількох варіантів розміщення об'єктів використовується формула приведених затрат. Береться сума всіх поточних витрат на виробництво одиниці продукції (собівартість) С та добуток питомих капітальних затрат К і нормативного коефіцієнта їх ефективності Е, тобто

Я = С + ЯД.

Множення цієї величини на кількість продукції, що визначається балансовими розрахунками, дає повні приведені затрати. У розрахунках враховуються виробничі й транспортні витрати. Вибір оптимального варіанта розміщення підприємства проводиться по мінімуму приведених затрат (порівнюються різні варіанти). Таким чином

Приклад. Маємо три варіанти розміщення промислового підприємства в різних районах. Вихідні дані і результати розрахунків варіанта з мінімальними приведеними затратами на 1 т продукції наводяться в табл. 1.3.

Таблиця 1.3. Порівняльна ефективність варіантів розміщення промислового підприємства

Як видно з розрахунків, найкращий варіант третій (приведені затрати на 1 т продукції становлять 12,2 долара).

Радянська школа економічної і соціальної географії з огляду на особливості господарської моделі соціалізму (її замкненості на адміністративно-структурних, неринкових методах отримання прибутку) визначала ефективність промислового виробництва, як показано вище, лише на основі показників приведених затрат. Так, у працях Б.Б. Алаева, А.Т. Хрущова, М.Д. Шаригіна, М.М. Паламарчука, В.О. Воротилова додатковий економічний ефект розвитку господарства економічних районів обґрунтовувався вигідністю компактного розташування підприємств та широким розвитком взаємозв'язків між ними, що призводило до суттєвої економії затрат на інженерне та інфраструктурне облаштування, утилізацію і переробку промислових відходів, налагодження замкнених енерговиробничих циклів, усунення нераціональних транспортних зв'язків тощо.

З цією метою використовувалась формула, запропонована Б.Б. Алаєвим і доповнена А.Т. Хрущовим:

де Ек - коефіцієнт ефективності компактного розміщення підприємств; Кк - коефіцієнт ефективності при компактному розміщенні в розрахунку на одне підприємство, який за проектними даними дорівнює 2,5 %; Пк - кількість компактно розміщених підприємств; 3 - приведені затрати при компактному розміщенні підприємств; Кі - коефіцієнт ефективності при ізольованому розміщенні підприємств; Пі - кількість ізольовано розміщених підприємств; З , - приведені затрати при ізольованому розміщенні підприємств.

За цією формулою економічна ефективність визначається як різниця двох величин, що характеризують приведені зі трати на виробництво продукції в умовах компактного та ізольованого розміщення підприємств.

Компактне розміщення підприємств, на думку попередньо згаданих авторів, формує додатковий економічний ефект завдяки блокуванню підприємств, комбінуванню і кооперуванню виробництва, створенню єдиної будівельної бази, системи енерго- і водопостачання, транспортного і складського господарства, допоміжних цехів і виробництв, централізації науково-дослідної та проектно-конструкторської бази, поєднання виробництв, що раціонально використовують трудові ресурси, а також завдяки комплексному нормативно-плановому підходу до вирішення питань комунально-побутового й інших видів обслуговування промислово-виробничого персоналу.

В.О. Воротилов запропонував таку формулу оцінки загальної економічної ефективності господарства економічних районів:

де С і - річні планові експлуатаційні витрати і-го підприємства території; Ск - річні експлуатаційній витрати всіх підприємств території; К - капітальні вкладення на будівництво 1 підприємства території; п - кількість підприємств території.

Зазначені вище моделі економічної ефективності господарства економічних районів мали істотні недоліки, зумовлені як самою системою господарювання при соціалізмі, так і обмеженостями математичного апарату. В них не враховувались ринкові важелі формування прибутків підприємств, діяльність кредитно-фінансової, інвестиційної та комерційної сфери, розвиток підприємницьких ініціатив та конкуренції. Саме ці фактори набувають все більшого значення при оцінюванні прибутковості господарства економічних районів у сучасних умовах.

Зарубіжні вчені визначали ефективність господарства економічних районів за допомогою стандартних показників економічного ефекту функціонування господарства (розглянемо їх нижче), що представлені у класичних працях з економічної теорії та регіональної економіки. Це відобразилося у працях У. Ізарда, А. Маршалла, М. Фуджіти та Ж.-Ф. Тісса.