Розділ 2. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА І МІЖГАЛУЗЕВІ ВИРОБНИЧІ КОМПЛЕКСИ

2) виробництво і розподілення газу;

3) виробництво і розподілення води.

Система КВЕД відповідає міжнародним стандартам класифікації економічної діяльності, однак створює певні труднощі під час порівняння показників минулих років, які розроблялись за старою класифікацією, із сучасними.

У результаті запровадження системи КВЕД деякі вчені стверджують, що галузева класифікація міжгалузевих комплексів має перетворитись на класифікацію господарства за видами економічної діяльності. Отже, галузі господарства як такі віджили своє і не можуть бути враховані при класифікації промислового виробництва. На нашу думку, це не зовсім правильно, оскільки галузевий поділ промислового виробництва існує об'єктивно, а те, як називаються його елементи (чи галузь промисловості, чи вид економічної діяльності), не відіграє вирішального значення.

Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на державні господарські і територіальні.

Державні господарські міжгалузеві комплекси складаються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі всього господарства країни. Головне їх завдання полягає у розв'язанні важливих загальнодержавних проблем. З метою ефективного вирішення певних проблем розробляються програми (програма розвитку паливно-енергетичного, машинобудівного, продовольчого комплексів та ін.). Такі комплекси називаються програмними.

Міжгалузеві територіальні комплекси - це підсистеми інтегральних територіально-господарських комплексів і в багатьох випадках відповідних їм народногосподарських комплексів. Так, паливно-енергетичний комплекс Донбасу є одночасно елементом галузево-компонентної структури цього економічного району і підсистемою паливно-енергетичного комплексу України.

Серед територіальних міжгалузевих комплексів розрізняють спеціалізовані та багатогалузеві, які у свою чергу поділяються на регіональні та локальні. Так, у багатогалузевому агропромисловому комплексі Київського регіону взаємопов'язано функціонують такі галузеві утворення (підсистеми): льонопереробний, овочепереробний, хмелепереробний, цукропереробний, картоплепереробний, зернопереробний, молокопереробний, м'ясопереробний. Будь-який спеціалізований агропромисловий комплекс виступає елементом міжгалузевої структури багатогалузевого АПК.

Регіональні міжгалузеві комплекси розглядаються на макро-, мезо- і мікрорівнях. Найскладнішим є державний комплекс. Макрорайон у межах України - це система, у складі якої функціонують TBK декількох адміністративних областей, а будь-яка адміністративна область розглядається як мезорайон, що поділяється на мікрорайони. Крім комплексів у межах адміністративних областей, виділяють ще міжгалузеві утворення декількох областей (міжобласні).

Локальні міжгалузеві комплекси функціонують у межах внутрішньообласних нижчих адміністративних районів, економічних вузлів та центрів. На локальній території досить чітко виявляється взаємодія економічних, демографічних, соціальних структурних елементів. Це особливо помітно у процесі формування економічних вузлів, де утворюється моноцентричний ареал, пов'язаний з ядром доцентровими силами. Ядро вузла - це організаційно-господарський центр, що зумовлює його існування і розвиток як цілісної стійкої системи.

Дослідження територіальної організації міжгалузевих комплексів у розрізі різних їх типів дає можливість встановити ступінь освоєння території країни, відповідність існуючої спеціалізації комплексу наявним природним ресурсам, накреслити необхідні зміни у перспективі і вивчити роль кожного з них у системі географічного поділу праці. Аналіз структури міжгалузевих комплексів та їх просторових утворень дає змогу значною мірою обґрунтувати районні системи міського і сільського розселення, рівень розвитку виробництва, транспорту, сфери обслуговування, чисельність і розподіл трудових ресурсів, рівень споживання локальних ресурсів, а також сукупні затрати на розвиток всіх виробничих і невиробничих підрозділів. Кінцевий результат аналізу передбачає розробку територіальної моделі народногосподарського комплексу регіону. Така модель повинна враховувати ефект територіальної концентрації, комбінування і кооперування виробництв різних міжгалузевих комплексів, раціональність внутрішньовузлових і внутрішньорайонних зв'язків з урахуванням сировинних ресурсів і збуту готової продукції.

2.2. Агропромисловий комплекс

2.2.1. Сутність та головні ознаки агропромислового комплексу

Формування агропромислових комплексів у сучасних умовах передбачає органічне об'єднання промисловості і сільського господарства на основі зближення і взаємодії підприємств по виробництву, заготівлі, переробці, збереженню сільськогосподарської сировини та реалізації готової продукції, а також обслуговуючих їх виробництв.

Головною рисою сучасного АПК є наявність постійних і прямих зв'язків між високоспеціалізованим сільським господарством і промисловістю як по лінії виробництва і переробки сировини, так і по лінії комплексної переробки відходів основного виробництва аж до випуску готової продукції. Важливим також є високий рівень галузевої і територіальної взаємопов'язаності і пропорційності розвитку всіх підприємств комплексу. Однак таку територіальну єдність не варто розуміти як розміщення всіх складових АПК у межах єдиного майданчика. Підрозділи, що утворюють агропромисловий комплекс (виробництво, зберігання, транспортування, переробка та збут сільськогосподарської продукції), можуть знаходитись на значній відстані один від одного за умови збереження виробничо-економічної єдності. Отже, агропромисловий комплекс - це форма організації виробництва взаємопов'язаних галузей, що розглядається як виробничо-територіальна система, при якій відповідні сільськогосподарські і промислові підприємства органічно об'єднані в межах певної території в єдиний виробничий цикл від одержання сировини до випуску готової продукції. Тісний взаємозв'язок сільськогосподарської і переробної ланок у межах АПК є свідченням того, що вони не можуть нормально функціонувати одна без одної. Для будь-якого агропромислового комплексу характерна внутрішня єдність і цілісність у результаті поділу праці між галузями сільського господарства і промисловістю. Характерно, що більшість АПК розвиваються на основі спільного використання трудових ресурсів, допоміжних і обслуговуючих об'єктів, енергетичного, ремонтного господарства, водопостачання, комунально-побутових послуг, спільності території, природних та історичних умов, методів організації і управління.

Процес зближення і взаємодії промисловості із сільським господарством називають агропромисловою інтеграцією, що виступає важливою закономірністю розвитку науково-технічного прогресу.

Агропромислова інтеграція є об'єктивною основою для розвитку АПК.

Вона досягається завдяки високому рівню концентрації і спеціалізації виробництва, запровадженню індустріальних методів і багатостадійних технологій розвитку сільського господарства, а також підвищенню економічної ефективності виробництва продуктів харчування завдяки поєднанню аграрних та промислових функцій. В умовах ринкової економіки агропромислова інтеграція набуває нових рис, оскільки інтеграційні процеси пов'язані зі змінами в організаційній структурі виробництва на основі комбінування і кооперування. Розвиваються різноманітні форми господарювання типу агропромислових об'єднань і комбінатів, агрофірм, агроконсорціумів та ін. В основі розвитку агропромислової інтеграції та певних форм господарювання лежить закон суспільного поділу праці, що виявляється у поступовому поглибленні спеціалізації, кооперації та концентрації виробництва.

Розглядають дві основні форми інтеграції АПК - горизонтальну і вертикальну.

Поєднання вузькоспеціалізованих сільськогосподарських підприємств, що виробляють однорідну продукцію на основі виконання якоїсь однієї функції, називають горизонтальною інтеграцією, її розвиток веде до перетворення в єдине ціле сільськогосподарських підприємств, що зайняті виробництвом однорідної продукції (вузькоспеціалізованих відгодівельних, насінницьких господарств та ін.). Вертикальною агропромисловою інтеграцією є поєднання в єдине ціле взаємопов'язаних стадій виробничого процесу, що включає виробництво, промислову переробку та реалізацію готової продукції. її результатом є формування агропромислових циклів - стійких сукупностей виробничих процесів, які послідовно розвиваються на основі виробництва та переробки певних видів сільськогосподарської сировини. У межах України, наприклад, розвинуті зернопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочепромисловий, олійножировий, ефіроолійний, льонопромисловий, м'ясо-, молоко- і птахопромисловий цикли.