Розділ «1.3.2. Закономірності й принципи формування ринкових відносин розвитку регіонів»

В останні часи з розвитком ринкових відносин та активізацією підприємницької ініціативи в України до зазначених вище закономірностей додаються й інші, зумовлені формуванням всебічно розвиненого та глибоко диверсифікованого ринкового середовища, загостренням конкуренції за природні та економічні ресурси виробництва (землю, працю, капітал, інформацію), насиченням підприємств комерційними та науково-інноваційними факторами розвитку.

Отже, можна виокремити такі додаткові закономірності регіональної економіки:

1) закономірність приядерної та при магістральної територіальної концентрації.

Ця закономірність ґрунтується на дії об'єктивних законів регіональної конкурентоспроможності та територіальної концентрації, оскільки саме на згаданих вище територіях різні господарства отримують найвищі показники економічної ефективності виробництва. У результаті підприємства цих територій орієнтуються на підвищений економічний ефект від свого функціонування залежно від особливостей суспільно-географічного мікроположення;

2) закономірність посилення диверсифікації та спеціалізації виробництва.

Ця закономірність сформувалась під дією законів територіальної диференціації та інтеграції, які сприяють подрібненню окремих підприємств, звуженню їх спеціалізації, посиленню диверсифікації виробництва та реалізації кінцевої і проміжної продукції в ринкових установах території. Основними рушійними силами при цьому є жорстка конкуренція, дефіцит факторів економічного розвитку, зростання науково-технічних інновацій, розвинена комерційна сфера та система ринкових відносин. У результаті окремі підприємства, керуючись мінімізацією витрат (насамперед на сировинні і земельні ресурси) та зростанням продуктивності праці й ефективності використання основних засобів (завдяки НТП), звужують діяльність, переводять її у вузькоспеціалізоване русло, в якому вони можуть зайняти свою нішу й ефективно конкурувати з іншими виробниками;

3) закономірність зростання регіональної конкурентоспроможності підприємств.

У ринкових умовах розвитку істотно посилюється конкурентна боротьба різних підприємств регіону за економічні фактори виробництва. В результаті дії конкурентних переваг ефективно розвиваються лише ті підприємства, які знижують собівартість готової продукції, активно впроваджують інновації, підвищують рівень конкурентоспроможності тощо;

4) закономірність спадної економічної ефективності виробництва від центру до периферії району

(Вузла, агломерації), пов'язана із законами територіальної концентрації та конкурентоспроможності. Економічна ефективність промислового виробництва найбільш інтенсивно виявляється при наближенні до центральних міських населених пунктів, які володіють великим економічним, комерційним, ринковим, науково-інноваційним, комунікаційним, трудоресурсним та інноваційним потенціалом. Тому саме ці території й отримали найвищі показники економічної ефективності виробництва. Із деяким віддаленням від центру економічна ефективність господарства поступово знижується;

5) закономірність зростання модульності та інноваційності виробництва.

Підприємства високорозвинених регіонів у ринкових умовах характеризуються значною організаційною подрібненістю, пріоритетністю розвитку малих і середніх виробництв, що формуються в умовах високої вартості земельних ресурсів, поширення інноваційних технологій та ринкових механізмів розвитку. Малі підприємства в таких умовах набувають ознак модульності - високої гнучкості на ринку, інноваційності, дрібнотоварності та підвищеної конкурентоспроможності.

Закономірності регіональної економіки відображають дію низки географічних та економічних законів розвитку суспільства і являють їх модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва на основі територіального поділу праці. У процесі розвитку регіональної економіки виникають складні взаємозв'язки виробництва з навколишнім середовищем, що вказує на залежність розвитку певних галузей від локальних природних умов і ресурсів. Існують значні регіональні відмінності в освоєнні території, густоті населення і концентрації виробництва, а також забезпеченості галузей паливом, сировиною, робочою силою, транспортом. Складаються різні умови для розвитку концентрації і спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва в регіонах.

Характерно, що різним типам країн властиві свої закономірності розміщення і територіальної організації промисловості. Показовим може бути приклад з господарством економічно розвинених країн світу, де розміщення підприємств завжди залежить від одержання у процесі діяльності максимальних прибутків. Забезпечення високих прибутків на підприємствах економічно розвинених країн головна рушійна сила розвитку економіки. У результаті вільного переливання капіталу з одних галузей в інші, широкого розвитку конкуренції, між монополіями йде боротьба за виживання. У цих умовах не можливе існування підприємств, що не забезпечують хоча б мінімальних прибутків, вони розорюються і ліквідуються.

Однак гостра конкуренція між монополіями, боротьба за сфери впливу і ринки збуту приводять до нерівномірного регіонального розвитку економіки в масштабах країни, окремих економічних регіонів і світового господарства. Характерно, що в сучасному світовому господарстві шість країн - СІЛА, Японія, Китай, Німеччина, Франція, Велика Британія - концентрують на своїх територіях 3/4 виробництва всієї продукції економічно розвинених держав і країн, що розвиваються.

Пізнання і практичне використання закономірностей регіональної економіки дають змогу вибрати найефективніші варіанти розвитку підприємств на території, розробити заходи, спрямовані на раціональну їх організацію, найбільш повне використання позитивних аспектів розміщення фірм й усунення та нівелювання проблемних ситуацій та диспропорцій. З цією метою розробляються й додаткові принципи формування економіки регіонів, засновані на ринкових засадах господарювання:

1) принцип раціонального використання переваг економічного ефекту території;

2) принцип раціонального використання переваг спеціалізації і концентрації виробництва;

3) принцип пріоритетності розвитку науково спрямованих модульних виробництв при скороченні частки низькоінноваційних сировинних та енергоємних підприємств;