Розділ «1.5.2. Регіональна економіка і людський фактор»

Розвиток суспільного виробництва і підвищення його ефективності відбувається при постійному удосконаленні головної продуктивної сили суспільства - людини. Людський інтелект є необхідною і рушійною силою науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки, нових зразків техніки і технології. У свою чергу науково-технічний прогрес вимагає підвищення рівня кваліфікації кадрів у всіх сферах людської діяльності. Отже, висока професійна підготовка кадрів у наш час перетворюється на обов'язкову умову успішної праці на підприємствах усіх галузей народного господарства.

Для досягнення високого рівня розвитку виробництва важливе значення має наукова розробка проблем формування, розподілу і використання трудових ресурсів, у тому числі відтворення робочої сили. Трудові ресурси слід розглядати як частину населення країни, яка має необхідні фізичні й духовні здібності, загальноосвітні і професійні знання для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів в Україні відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 65 років і жінки - від 16 до 60 років. Сюди також варто віднести підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.

Трудові ресурси, або наявне працездатне населення на території країни, - це основна рушійна сила економічного розвитку суспільства. Як соціально-економічна категорія трудові ресурси є найактивнішою в економічному плані частиною населення, що забезпечує розширене відтворення суспільного продукту. В Україні та більшості розвинених країн трудові ресурси становлять 60-62 % від загальної чисельності населення. їх використання відбувається під впливом об'єктивних законів суспільного розвитку, властивих способу виробництва.

У регіональній економіці слід детально аналізувати чисельність населення і трудових ресурсів, їх динаміку, статево-вікову структуру як найважливіші показники демографічної характеристики народонаселення.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух (переважання народжуваності над смертністю). За період з 1940 по 2010 р. населення України збільшилось з 41,3 млн до 45,7 млн осіб. Такий незначний показник його зростання можна пояснити людськими втратами в результаті Другої світової війни і політичними репресіями, а також істотним зниженням народжуваності і високою смертністю населення під час трансформаційного періоду розвитку господарства (різке падіння чисельності населення з 51,8 млн до 49,1 млн відбувалось у 90-х роках XX ст.). За цей період коефіцієнт смертності практично не змінився, проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (табл. 1.1).

З часу проголошення незалежності України чисельність трудових ресурсів практично не змінилась і становила в 2010 р. майже 20 млн осіб. Однак в останні роки загальна їх кількість хоч і сповільненими темпами, але щорічно знижується.

Таблиця 1.1. Чисельність населення України (на 1 січня)

Наукові основи регіональної економіки повинні розроблятись з урахуванням регіональної структури трудових ресурсів. Така структура на території України характеризується нерівномірністю. Найбільша частка в загальній чисельності трудових ресурсів держави характерна для Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей, м. Києва (8-15 %). За прогнозом, у найближчі роки ця ситуація не зазнає відчутних змін.

Прогноз чисельності трудових ресурсів у регіонах, а також їх якісні характеристики спонукають до визначення державної політики розвитку трудового потенціалу та активізації щодо його використання і збереження. Реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватись через державну довгострокову програму, яка допоможе подолати негативні тенденції, пов'язані з використанням трудових ресурсів у господарстві.

Кількісно трудовий потенціал визначається насамперед природним приростом населення. Однак частка трудових ресурсів у загальній чисельності населення залежить насамперед від вікової структури. Чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60-65 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. За необхідності у виробництво можуть залучатися особи пенсійного віку і підлітки, однак якісний склад робочої сили при цьому буде погіршуватись, оскільки прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій переважають особи віком до 40 років.

Раціональний розвиток регіональної економіки передбачає аналіз тенденцій природного приросту населення та зрушень у його статево-віковій структурі. З цією метою розробляються прогнози чисельності населення і змін у структурі зайнятості різних галузей у межах держави та основних економічних регіонів. За допомогою методів прогнозування чисельності і структури трудових ресурсів можна одержати відповідь на питання: який стан з трудовими ресурсами очікується на перспективу? Вони забезпечують розробку інформації про кількісні і якісні параметри трудового потенціалу в майбутньому.

Сьогодні темпи зростання населення України надто повільні через зниження природного приросту. У перспективі, як зазначають демографи, приріст буде зменшуватись, що позначиться на розширеному відтворенні і посилить орієнтацію на якнайширше впровадження трудозберігаючих технологій. Негативний процес зменшення кількості населення в Україні і зниження частки працездатних віком до 40 років характерний сьогодні для більшості районів і адміністративних областей. Отже, на часі розв'язання однієї з найбільш актуальних проблем - підвищення ефективності використання трудових ресурсів, зниження трудомісткості продукції, що особливо ефективно при розміщенні підприємств у районах з недостатнім трудоресурсним потенціалом. При цьому необхідно зазначити, що розв'язувати цю проблему доведеться тоді, як пожвавиться робота підприємств і настане етап стабілізації та економічного зростання. А поки що аналіз приросту та зайнятості населення України свідчить про надлишки працездатного населення в усіх без винятку адміністративних областях. За даними Міністерства праці і соціальної політики України рівень безробіття на кінець 2011 р. був найвищим у Закарпатській області - більше 12 %. Від 9 до 10 % безробітних зареєстровано в Івано-Франківській та Чернігівській областях. Найнижчий рівень безробіття був у Одеській області - від 0,33 до 1 %. Майже половину безробітних України становить молодь до 30 років, що не може не викликати тривоги з приводу такого становища.

У регіональній економіці важливо аналізувати розподіл зайнятих трудових ресурсів у галузях та в економічних регіонах. Для раціонального розміщення виробництва, комплексно-пропорційного розвитку економіки адміністративних областей і макрорайонів необхідно скласти баланс трудових ресурсів. У цьому документі фіксується наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами. На основі розроблених балансів трудових ресурсів регіонів розробляють заходи щодо оптимального використання працівників у певних групах адміністративних областей (з надлишком або дефіцитом робочої сили).

Для характеристики розміщення населення і трудових ресурсів використовують поняття "розселення". На нього великий вплив справляють соціально-економічні чинники, зокрема територіальний поділ праці. Характер розселення населення залежить також від природних факторів та демографічних процесів. Необхідність вивчення і врахування тісних зв'язків між регіональною економікою і розселенням виявилась у містобудівництві і була продиктована конкретними практичними завданнями - будівництвом нових і реконструкцією старих підприємств в економічних районах, а також формуванням територіальних систем регіональної економіки.

Взаємозв'язки регіональної економіки із системами розселення зумовлені концентрацією насамперед промислового виробництва і населення з обслуговуючою його виробничою сферою у міських поселеннях. У господарському відношенні міста стають опорними центрами територіальних систем господарювання, а в розселенні відіграють роль центрів у системі населених пунктів. Вони мають велике комплексоформувальне і районоутворювальне значення. Типовими формами територіальної організації промислового виробництва, з якими пов'язаний розвиток локальних систем розселення, є промислові агломерації, пункти, центри і вузли.

У регіональних системах розселення ці форми мають тісні зв'язки між собою і з регіональним центром. Найчастіше регіональні виробничі зв'язки виникають між підприємствами на основі кооперування. Важливе значення у формуванні регіональних систем виробництва і розселення мають зв'язки наукових і культурних установ регіонального центру, а також зв'язки промислових підприємств і різних організацій регіону з розміщеними в його центрі проектними установами, конструкторськими бюро, різними органами господарського управління.

Оскільки регіональна економіка і розселення населення перебувають у тісному взаємозв'язку, можна вважати, що економічною базою систем розселення виступають виробничі комплекси економічних районів, адміністративних областей, промислових агломерацій, центрів і вузлів. Особливо сильним системоутворювальним фактором розселення є промислові комплекси великих міст, що сформувалися в основному на базі виробництв машинобудування й інших інноваційних галузей промисловості. У деяких районах системи розселення формуються на базі нафтогазовидобувних центрів. Така картина спостерігається в Прикарпатському нафтогазоносному регіоні, в Полтавській, Чернігівській і Сумській областях України, в Середньообському районі Тюменської області Російської Федерації тощо. Характерно, що у найбільших промислових районах України - Донецькому і Придніпровському, які охоплюють цілу систему взаємопов'язаних промислових вузлів і центрів, виникли великі агломерації - результат зрощення локальних систем поселень.

Отже, в результаті взаємодії виробництва і розселення формується територіальна структура господарства, елементами якої виступають різні форми зосередження людської діяльності. Залежно від природних особливостей, характеру розміщення господарських центрів і розвиненості між ними транспортних зв'язків складається системоутворювальний каркас територіальної структури господарства. У цьому каркасі домінуюча роль належить великим міським поселенням з їх промисловими, транспортними, науковими, культурними та іншими функціями. Саме великі міста виступають опорними центрами регіональної економіки. Від розвиненості мережі таких центрів на території кожної адміністративної області і рівня їх функціонального розвитку значною мірою залежить соціально-економічна ефективність територіальних систем виробництва і розселення.

Система міського розселення в Україні пройшла складні та подекуди суперечливі процеси становлення і розвитку. З огляду на те, що сучасна територія нашої країни тривалий час перебувала під впливом різних міждержавних формувань (Російської імперії на сході та в центрі, Австро-Угорської - на заході, а також в історичний період - Литовсько-Польської та Оттоманської держав), у різних регіонах України сформувалась сітка поселень з різними урбанізаційними та просторовими параметрами. Результатом є неоднорідність формування міського середовища в різних регіонах України, різниця в підходах до оцінки ролі міст та міського розселенського потенціалу в процесах формування регіональної економіки. Однак учені сходяться на думці, що найбільш ефективний розвиток господарства регіонів (вузлів, агломерацій тощо) можливий за наявності високих показників урбанізації, щільності та територіальної скупченості міських поселень.