Розділ «1.4. Роль територіального поділу праці у розвитку економіки регіонів»

Категорія "територіальний поділ праці" виступає важливою умовою аналізу різних форм розвитку економіки регіонів, окремих країн і їх об'єднань. Вона є основою для встановлення просторових відношень у системі господарства держави, між цілим і його частинами. На основі вивчення територіального поділу праці розкривається дія закономірностей регіональної економіки, спеціалізації господарства та комплексно-пропорційного розвитку території.

Територіальний поділ праці - це об'єктивний процес розвитку економіки регіонів, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами). Процес територіального поділу праці проходить на основі розвитку спеціалізації господарських регіонів і взаємозв'язків між ними через обмін. Різні економічні регіони стають все більш взаємопов'язаними і взаємозалежними в процесі розвитку їх господарства, коли усуспільнення виробництва досягає такого високого рівня розвитку, що окремі з них виступають як спеціалізовані частини господарства всієї країни. Однак господарська спеціалізація і товарний обмін виконують у територіальному поділі праці різні і протилежні функції. Господарська спеціалізація диференціює господарство регіонів країни на виробництві певних видів якісно різної продукції і перетворює їх на взаємозалежні. Товарний обмін об'єднує (інтегрує) ці регіони як взаємопов'язані частини єдиного цілого.

Отже, територіальний поділ праці - це категорія, яка є основною при аналізі господарських поєднань у масштабі країни, а також в об'єднаннях країн, які мають різний характер господарської діяльності. Вона допомагає пізнати за допомогою системного аналізу цілісні складні суспільно-територіальні системи в процесі їх розвитку і взаємозв'язку. Чим глибший рівень поділу праці між окремими районами, галузями, містами, тим вищий рівень розвитку економіки країни.

Територіальний поділ праці формується лише за умови розвитку взаємозв'язків місцевостей з різною спеціалізацією господарства на основі розвиненого обміну. Рушійними силами цього процесу є рівень розвитку науково-технічного прогресу, спеціалізація діяльності людей у певних економічних регіонах, економічний ефект виробництва. Однак головним рушієм розвитку територіального поділу праці в сучасних умовах вважається економічна ефективність його розвитку.

Показником економічної ефективності територіального поділу праці є різниця вартостей продукції на місці її виробництва і на місці збуту. М.М. Баранський запропонував для її визначення формулу у вигляді нерівності:

де Су - ціна товару на місці продажу (споживання), Ср - ціна товару на місці його виробництва, і - транспортні витрати.

Чим більша різниця між лівою і правою частинами нерівності, тим ефективніший територіальний поділ праці. Тобто ціна на товар на місці його виробництва та на місці збуту мають так співвідноситися, щоб різниці між ними вистачило на покриття витрат на перевезення продукції. Отже, економічний ефект залежить від продуктивності праці в різних регіонах та від транспортних витрат на перевезення товарів. Крім того, слід враховувати інші вигоди від територіального поділу праці, зокрема компенсацію витрат, пов'язаних з часом обігу товару (доставка і реалізація), збільшення капіталовкладень при освоєнні нових родовищ корисних копалин, фінансування капітального будівництва тощо. У результаті розвитку територіального поділу праці між окремими галузями відбуваються великі зміни як у регіональній економіці країни, так і в міжнародному масштабі.

Необхідно зазначити, що розвиток територіального поділу праці і рівномірне розміщення господарства не сумісні, вони навіть суперечать одне одному. Кожен район як господарська система є одночасно підсистемою в господарстві країни в цілому. Всі економічні райони функціонують на основі тісних економічних взаємозв'язків, що складаються залежно від того, як формується система територіального поділу праці. Розвиток господарства в економічних районах - процес динамічний і неадекватний. У кожному економічному районі не можна створити всі виробництва і таким чином позбутись ввезення продукції з інших районів, у тому числі з віддалених. Прагнення виробляти в районах буквально всі види продукції не виправдовує себе, оскільки це негативно впливає на всю систему територіального поділу праці і веде до зростання витрат виробництва. Одночасний розвиток однотипного господарства в різних за природними і економічними умовами районах (створення в кожному з них однакової або близької структури чи однакового типу економічного розвитку) звужує масштаби територіального поділу праці і практично позбавляє виробництво широкого розвитку його важливих форм - концентрації, спеціалізації, кооперування.

Господарський розвиток регіонів в умовах зростання науково-технічного прогресу і поглиблення територіального поділу праці передбачає створення залізничних, автомобільних, трубопровідних і водних магістралей, сучасних великих морських портів і аеропортів. У результаті посилюється інтеграція районів, що знаходяться на значній відстані, розширюються масштаби територіального поділу праці. Водночас відбувається концентрація виробництва переважно навколо великих центрів виробництва, на головних магістральних шляхах сполучення, в акваторіях великих портів. Концентрація виробництва - це один з ефективних шляхів зниження собівартості товарів, що дає можливість збільшити відстань перевезень промислової і сільськогосподарської продукції. Розширення магістральних шляхів сполучення відкриває широкі можливості для розвитку регіональної економіки і територіального поділу праці. Так, завдяки потужним нафто- і газопроводам, лініям електропередачі створюються нові промислові комплекси в районах з нестачею сировини і палива, розвиваються всі інші галузі господарства.

Територіальний поділ праці всередині країни і між країнами передбачає обов'язково наявність просторових відмінностей у господарстві, розірваність між окремими стадіями виробництва, між виробництвом і споживанням. Враховуючи різноманітність виробничо-територіальних зв'язків, що розвиваються між територіально розділеними підприємствами, Ю.Г. Саушкін розрізняв шість видів територіального поділу праці.

1. Генеральний (міжнародний) територіальний поділ праці між країнами і великими економічними районами (макрорайонами). Наприклад, між Російського Федерацією і Україною щодо експорту в останню нафти і газу, між Україною і Туркменистаном щодо експорту з України продукції машинобудування і зерна та імпорту газу, між Донецьким і Прикарпатським районами України.

2. Територіальний поділ праці між окремими центрами (промисловими вузлами, агломераціями, великими містами), які виступають опорним каркасом територіальної структури виробництва країни. Так, у Київській агломерації на авіабудівних підприємствах виготовляють окремі запасні частини до двигунів літаків цивільної авіації, які потім використовують на харківському авіазаводі при складанні готової продукції.

3. Територіальний поділ праці навколо одного головного економічного центру (міста, великого машинобудівного заводу). При цьому економічний центр виступає своєрідним ядром, до якого тяжіють всі суміжні форми зосередження людської діяльності, утворюючи "поле тяжіння". Такий центр забезпечує всі міста периферії необхідним обслуговуванням основного технологічного процесу (послугами з розробки наукових інновацій, маркетингу, менеджменту, банкінгу, ряду інших комерційних послуг), який у свою чергу відбувається в малих і середніх містах "поля тяжіння" де знаходяться промислові підприємства різного рангу й технологічного укладу.

4. Постадійний територіальний поділ праці, коли стадії єдиного виробничого процесу територіально розмежовані і знаходяться в різних пунктах, або місцевостях: наприклад вилов риби - первинна обробка риби - рибоконсервне виробництво; заготівля деревини - лісопиляння - деревообробка - виробництво меблів.

5. Фазовий територіальний поділ праці, який полягає в тому, що одна й та сама продукція надходить у центр або район протягом року з різних місць за фазовим (сезонним) графіком. Так, за фазовим графіком постачаються овочі, фрукти, свіжа городина протягом року.

6. Епізодичний територіальний поділ праці, коли країни вирішили обмінюватись певними товарами з економічних чи політичних міркувань, хоча це може не відповідати традиціям.

Територіальний поділ праці виявляється в різних масштабах. Тому й спеціалізація господарства окремих територій також повинна розглядатись виходячи з масштабів поділу праці. За масштабами просторового охоплення Ю.Г. Саушкін виділив такі рівні територіального поділу праці:

1) світовий поділ праці, що охоплює всі держави світу;

2) міжнародний поділ праці в межах певного об'єднання держав. Наприклад, поділ праці в системі країн, що входять до спільного ринку;