Розділ 2. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА І МІЖГАЛУЗЕВІ ВИРОБНИЧІ КОМПЛЕКСИ

Органічне об'єднання промисловості і сільського господарства в агропромисловий комплекс є результатом розвитку продуктивних сил, вищою формою поділу й усуспільнення виробництва. Поєднання цих галузей у межах певної території (адміністративної області, економічного району, країни) зумовлюється низкою чинників, з яких головними є зменшення виробничих і транспортних витрат під час виробництва і доставки сировини та напівфабрикатів на переробку, значна економія палива й електроенергії, контроль за якістю сировини і т. ін.

Агропромислова інтеграція зумовлює суттєві зміни в сільських районах оскільки в результаті процесу господарсько-технологічного поєднання підприємств з виробництва продукції виникає потреба в нових робочих професіях, формуються певні типи поселень, розширюється сфера послуг. Необхідно також зазначити, що в основі закономірностей формування агропромислових комплексів лежать тісні взаємозв'язки між промисловістю, що працює на сільськогосподарській сировині, і самим сільським господарством. Адже розвиток і розміщення комплексоформувальних підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, завжди безпосередньо пов'язані з тими галузями сільського господарства, які є їх сировинною базою. Однак наявність зв'язків між сільським господарством і переробною промисловістю приводить до формування агропромислових комплексів лише за умови їх постійного розвитку між різними ланками (виробничими підрозділами). Розвиток постійних і прямих економічних, технологічних, організаційних, адміністративних зв'язків між певними сільськогосподарськими і промисловими підприємствами створює умови для органічного поєднання сільського господарства і промисловості в один виробничий цикл від виробництва сільськогосподарської сировини до її промислової переробки, сприяє комбінуванню виробничих процесів. Створюються можливості для спільного використання декількома виробництвами комплексу енергетичного, транспортного, комунального господарства, засобів механізації і автоматизації, ремонтних майстерень, об'єктів обслуговування, робочої сили, а головне - найповнішої переробки сировини. Поєднання виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки на основі комбінування приводить до додаткового ефекту виробничої діяльності завдяки максимальному використанню ресурсів території (природних, трудових, матеріальних та ін.). Отже, комбінування передбачає найтісніші технологічні зв'язки між елементами виробничого процесу, завдяки чому досягається висока економічна ефективність виробництва в АПК.

Важливою рисою агропромислової інтеграції є узгоджений пропорційний розвиток за єдиною програмою всіх підрозділів агропромислового комплексу. На основі технолого-економічної єдності підприємств і організацій, міжгалузевої та територіальної пропорційності функціонування всіх ланок АПК досягається максимальна економія суспільної праці, поліпшується рівень соціально-економічного розвитку території. Агропромислова інтеграція впливає на зростання виробничого і науково-технічного потенціалу території, підвищує ефективність використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, сприяє розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, значному скороченню перевезення сировини і напівфабрикатів.

АПК як конкретна форма територіальної організації виробництва характеризується певною структурою, що розвивається в конкретних умовах відповідної території, утворюючи різноманітні форми агропромислової інтеграції. Аналіз агропромислового процесу свідчить про те, що в АПК України склались такі основні напрями агропромислової інтеграції:

1) організація в межах території сільськогосподарських підприємств промислової переробки сировини (овочів, фруктів), що забезпечує економічний ефект і сприяє рівномірній зайнятості ресурсів протягом року;

2) формування міжгосподарських агропромислових підприємств (об'єднань) для переробки сільськогосподарської сировини на кооперативній основі (овочеконсервні і комбікормові заводи, інкубаторно-птахівничі станції);

3) укладання довгострокових контрактаційних договорів сільськогосподарських підприємств з підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини в межах їх сировинних зон, а також із заготівельними, транспортними і торговельними організаціями. Найефективнішими є прямі зв'язки між виробниками сировини, переробними підприємствами і споживачами сільськогосподарської продукції;

4) створення агропромислових комбінатів, які об'єднують декілька різних виробництв і підприємств, тісно пов'язаних між собою територіально, технологічно і організаційно. Переваги комбінування полягають в одержанні додаткового ефекту виробничої діяльності завдяки максимальному використанню ресурсів території, технолого-економічної єдності підприємств і організацій, міжгалузевої та територіальної пропорційності функціонування всіх ланок агропромислового комбінату.

Ідея агропромислового комбінування створює можливість по-новому поєднувати принципи територіальної інтеграції з вертикальною інтеграцією, забезпечувати потреби населення конкретної території та інших районів продукцією комбінату в процесі обміну з урахуванням розвитку ринкових відносин.

На основі агропромислової інтеграції формуються спеціалізовані й інтегральні агропромислові комплекси різних територіальних рангів (країни, економічного району, адміністративної області та внутрішньообласних підрайонів). Найуспішніше агропромислова інтеграція у формі АПК розвивається на основі тих галузей сільського господарства, продукція яких потребує швидкої переробки або реалізації (овочі, фрукти, молоко тощо). Агропромислові комплекси характеризуються територіальною єдністю і певною просторовою обмеженістю своїх підрозділів. Границі агропромислових комплексів встановлюються на основі виявлення постійно діючих сировинних зон з раціональною виробничою структурою, глибокою спеціалізацією з урахуванням природних та економічних умов.

2.2.2. Структурні і територіальні особливості агропромислових комплексів

Агропромисловий комплекс як конкретна форма територіальної організації виробництва має три головні аспекти: компонентний, територіальний і організаційний. Компонентна структура АПК - це склад і співвідношення взаємопов'язаних окремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і агропромислових циклів. Розглядаючи, наприклад, компонентний склад АПК України, можна виділити понад 100 галузей і підгалузей, що взаємодіють на основі зв'язків між циклами і ланками виробництва.

Галузі, що входять до складу АПК України, групуються в окремі функціональні ланки (сфери):

1) виробництво сільськогосподарської продукції, насамперед малотранспортабельної (рослинницької і тваринницької);

2) промислова переробка сільськогосподарської сировини і виробництво кінцевої продукції (м'ясна, молочна, борошномельно-круп'яна промисловість, легка промисловість з переробки сільськогосподарської сировини);

3) виробництво засобів виробництва для всіх галузей АПК (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, устаткування для харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив та інших засобів для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, мікробіологічна промисловість, комбікормова промисловість);

4) виробнича та соціальна інфраструктура комплексу, тобто підприємства, що забезпечують заготівлю, зберігання, транспортування і реалізацію продукції, а також науково-дослідні організації і підготовка кадрів для АПК.

На основі аналізу компонентної структури АПК встановлюється співвідношення між усіма ланками. Як свідчать офіційні статистичні джерела Державного комітету статистики України, у 2010 р. частка продукції рослинництва у загальному обсязі сільськогосподарського виробництва склала 58,1 %. Порівняно з попередніми роками, у галузі рослинництва спостерігалося скорочення обсягів виробництва на 4,6 %, у тому числі в аграрних підприємствах - на 6,7 %, у господарствах населення - на 2,9 %. Господарствами населення було вироблено 54,7 % усієї продукції рослинництва. У структурі виробництва продукції рослинництва частка зернових культур у 2010 р. становила 28,3 %, картоплі та овоче-баштанних культур - 40,6, технічних культур - 20,2, плодів, ягід та винограду - 7,2 %.

Загальна посівна площа сільськогосподарських культур під урожай 2010 р., порівняно з даними попередніх років, зменшилась на 38,5 тис. га (на 0,1 %) і становила 27,0 млн га. В аграрних підприємствах посівні площі сільськогосподарських культур зменшились на 1,1 % і становили 19,0 млн га, або 70,4 %, у господарствах населення - збільшилися на 2,2 % (8,0 млн га, або 29,6%).

У 2010 р. під зернові культури було зайнято 15,1 млн га (55,9 % загальної посівної площі), що на 4,7 % менше проти попереднього року. Частка озимих культур у зерновому клині становила 52,3 % (7,9 млн га), з яких під пшеницю було зайнято 6,1 млн га; ярі культури - 47,7 % (7,2 млн га). У площі ярих зернових культур переважав ячмінь (42,1 %), на кукурудзу припадало 37,7 % посівів, пшеницю яру - 4,4 %.