Розділ «1.2.3. Основні зарубіжні наукові школи з регіональної економіки»

Наукові дослідження з регіональної науки в зарубіжній науковій традиції розвивались в царині декількох панівних методологічних концепцій. їм передували праці ранніх теоретиків розміщення Й. фон Тюнена, А. Вебера, В. Кристаллера, А. Льоша та ін., в яких було закладено фундамент сучасної регіональної науки як за кордоном, так і в нашій державі.

Після появи наукових праць зазначених вище вчених регіональна економічна наука європейських країн продовжила інтенсивний розвиток запропонованих ними концепцій. Значну увагу зарубіжні вчені приділяли вивченню економічних категорій розвитку регіону, формуванню прибутку окремих фірм та визначенню економічних чинників, що впливають на цей прибуток.

Серед науковців того часу (20-30-ті роки XX ст.), що досліджували процеси формування регіональної економіки (П. Відаль де ла Блаш, Р. Олін, У. Хотеллінг, Р. Хікс та ін.), безсумнівно заслуговує особливої уваги теорія Альфреда Маршалла (A. Marshall) про зовнішні фактори розвитку регіону, яка отримала назву

"Маршаллові екстерналії" (Marshallian externalities1, 1920). На думку вченого, провідними факторами вибору найбільш прибуткового місцеположення окремих підприємств, фірм, організацій у регіоні є високодиверсифікована соціальна сфера, розвиток винаходів в інноваційних галузях виробництва та загальний процес організації бізнесу. Вигідність розміщення фірми, за А. Маршаллом, полягає у: 1) формуванні високоспеціалізованого ринку робочої сили; 2) розвитку нових ідей на основі людського капіталу і особистих (face-to-face2) комунікацій; 3) наявності різноманітних спеціалізованих комерційних послуг; 4) розвитку виробничої і соціальної інфраструктури. Послідовниками А. Маршалла у повоєнний період розвитку наукових досліджень стали такі відомі вчені, як У. Гендерсон, Г. Хансон.

Ідеї розвитку та формування регіональної науки відображені і в роботах, присвячених формуванню просторових аспектів конкуренції (60-80-ті роки XX ст.). Ці ідеї розвивали Р. Хікс, У. Ізард, П. Купманс, У. Арроу і М. Дебрю, Дж. Ліпсі, Н. Калдор та ін. На думку цих вчених, конкурентоспроможність розвитку виробництва на певній території формується завдяки гетерогенності та дискретності простору, що визначають нерівноцінні стартові умови ведення бізнесу. Ідеї Уолтера Ізарда (W. Izard) стали широко відомими і в Радянському Союзі завдяки розповсюдженню перекладного видання його праці "Методи регіонального аналізу: вступ до науки про регіони" (1966 p.), здійсненого за ініціативою А.Ю. Пробста.

Вагомий внесок у дослідження в галузі регіональних наук було здійснено вченими в рамках концепції регіональних промислових кластерів. Вона розвивалась паралельно із вітчизняним вченням про ТВК. Засновником концепції вважається відомий економіст, лауреат Нобелівської премії М. Портер (М. Porter). Його вчення органічно випливало із загальної теорії штандортів А. Вебера та досліджень з питань просторової конкуренції Р. Хікса, П. Купманса, Дж. Ліпсі та ін. Портер стверджував, що найбільші конкурентні переваги розвитку фірми формуються у географічно "сконцентрованій невеликій кількості штандортів" - так званому промисловому кластері. М. Енрайт (М. En right) ввів термін "регіональний кластер" для дефініції просторового скупчення взаємопов'язаних підприємств, схожих за спеціалізацією. "Регіональний кластер - це географічна агломерація фірм, що зайняті в одній або декількох споріднених галузях виробництва.

Переваги кластерів над іншими формами розміщення виробництва полягають у формуванні специфічного ринкового середовища, в якому відкриваються широкі можливості до зростання рентабельності і продуктивності праці. В умовах високорозвинених регіонів (особливо щільно урбанізованих та комунікаційно розвинених) підвищується мотивація праці, збільшується рівень її інтелектуалізації та інформатизації. Щільна зосередженість комунікаційних мереж сприяє поширенню інновацій, впровадженню передового досвіду господарювання, повному залученню інформаційних ресурсів, всебічному розвитку ринкових сил на основі тісної взаємодії виробників і споживачів.

Отже, в основу концепції промислових кластерів покладено ідеї М. Портера про своєрідну природу формування конкурентоспроможності фірми, яка відтворена в "Ромбі конкурентних переваг" (Diamond of competitive advantages). Чотири детермінанти ромбу (специфічні умови для факторів виробництва, стан споживання продукції, наявність додаткових і доповнювальних галузей та стійка стратегія, структура і суперництво) (рис, 1.8) в результаті їх оптимального поєднання та взаємозумовленого розвитку сформували найбільшу ефективність розміщення фірми в так званих промислових кластерах - групі географічно сусідніх взаємопов'язаних компаній та супідрядних організацій, які зайняті переважно в одній сфері господарювання і характеризуються спільністю та взаємодоповнюваністю своєї діяльності. Промислові кластери можуть формуватись у різних територіально-виробничих утвореннях. Сам М. Портер наголошував на тому, що ідея кластерів насамперед пристосована до поведінки окремих фірм, а не регіонів чи територій і має певні обмеження для застосування на макроекономічному чи регіональному рівні. Як стверджував М. Портер, конкурують не регіони, а фірми, а отже, ідея промислових кластерів у чистому її вигляді майже не застосовується вченими на регіональному рівні.

Концепція промислових кластерів була пристосована до окремих територій та набула просторового географічного змісту в працях М. Енрайта. Аналізуючи ряд просторових угруповань промислових підприємств (переважно в рамках ТИК) Німеччини, Італії та Японії, М. Енрайт дійшов до висновку, що конкурентні переваги розвитку фірм формуються здебільшого на локальному рівні і залежать від того середовища, яке їх оточує. Таким чином, М. Енрайт вперше говорить про існування "регіонального класте

Рис. 1.8. Ромб конкурентних переваг фірми (за М. Портером)

ра", конкурентні переваги якого формуються на основі: 1) спільності економіко-географічного положення, яке визначає (за М. Енрайтом) наближеність підприємств до дешевих видів сировини й енергії та вузлових систем комунікацій і зв'язку; 2) спільної потужної наукової школи, яка створює та поширює інновації і забезпечує підприємства кластера кваліфікованими працівниками; 3) наявності високодиференційованого попиту на продукцію, що зумовлений розвитком виробничих технологій та наближеністю до потенційних споживачів; 4) формування жорсткої конкуренції серед фірм однієї спеціалізації; 5) розвитку споріднених виробництв та об'єктів ринкової інфраструктури, через які реалізуються маркетингові стратегії підприємства, надаються певні комерційні та банківські послуги, забезпечуються лізинг, інжиніринг, консалтинг, франчайзинг, мерчандайзинг, аутсорсинг та інші види обслуговування виробничого процесу.

Отже, регіональний промисловий кластер, що формується на викладених вище засадах, характеризується: 1) наявністю певної території, в межах якої концентруються малі і середні виробництва (здебільшого однієї чи декількох споріднених галузей господарства, що традиційно йде від концепції М. Портера); 2) пріоритетністю розвитку високотехнологічних фірм, пов'язаних між собою через розвиток і спільне використання певних технологій; 3) формуванням модульних виробництв, які виокремились від централізованих ТНК, доповнюючи та підтримуючи основний технологічний процес і при цьому зберігаючи організаційну і фінансову самостійність. Головна компанія при цьому мінімізує свої витрати.

Реалізація конкурентних переваг у межах кластера суттєво сприяє підвищенню економічної ефективності виробництва, зростанню продуктивності праці та рентабельності, оскільки для його підприємств полегшується доступ до кваліфікованої робочої сили, послуг комерційних фінансово-кредитних та посередницьких торговельних організацій, інфраструктурних та науково-освітніх ресурсів. Регіональні кластери також стимулюють поширення інновацій і ноу-хау, оскільки фірми мають доступ до сучасної інформації та нових знань, що істотно підвищує дифузію останніх. Кластери полегшують комерціалізацію знань та виробництва, створюючи сприятливі умови для розвитку нових вузькоспеціалізованих фірм (на основі аутсорсингу) та виробництва нових товарів.

Однак поряд із позитивними моментами, концепція регіональних промислових кластерів має і певні недоліки. По-перше, в ній не враховується багатогалузевий профіль виробництва окремих регіонів, перевага віддається лише кластерам певного виду діяльності та суміжних виробництв. У межах високорозвинених регіонів конкурентні переваги отримує не лише певна вузькоспеціалізована галузь, а ціла низка різноманітних видів людської діяльності, які тісно взаємопов'язані між собою на основі дії ринкових механізмів та спільного використання переваг додаткової прибутковості території.

По-друге, в концепції промислових кластерів недостатньою мірою реалізуються ідеї економії виробництва за рахунок скупченого розміщення в межах високоурбанізованого соціально-розвиненого середовища. Головна увага приділяється саме "географічній агломерації фірм", яка розвивається як відокремлена замкнена система і лише точково взаємодіє із зовнішніми факторами економічного зростання та властивостями середовища. У цій концепції не враховуються інтегральні властивості простору, які формують унікальний набір конкурентних переваг розвитку фірми.

По-третє, кластерна теорія не має розвиненого апарату для аналізу факторів конкурентоспроможності підприємств у межах регіону, недостатня увага в ній приділяється чинникам соціальної перетвореності середовища, комунікативності, обмеженості природних та, зокрема, земельних ресурсів. Виокремлюючи певні фактори конкурентоспроможності (диференційований попит, економіко-географічне положення, комунікації, інформацію та інновації), прибічники кластерного підходу не досліджують сукупний вплив деяких чинників на економічну ефективність та конкурентоспроможність фірми, який виявляється в специфічному синергетичному ефекті території.

Отже, за рівнем комплексності охоплення факторів виробництва і уявлень про територіальну цілісність кластера, концепція Портера - Енрайта, на нашу думку, істотно поступається вітчизняній концепції TBK. Застосування деяких її безсумнівно важливих позицій, що безпосередньо пов'язані із механізмами формування конкурентних переваг розміщення фірми, може сформувати доволі позитивні результати при оновленні та ринковій переорієнтації концепції TBK.

Подальший розвиток ідеї регіональних промислових кластерів, вперше представлений у працях М. Портера та М. Енрайта, сприяв формуванню в регіональних науках вчення про регіональну конкурентоспроможність, яке на сьогодні активно поширюється серед регіональних економістів Західної Європи та Північної Америки. На думку багатьох учених (Дж. Данінг (J. Dunning), Дж. ХампфрітаХ. Шмітц( J. Humphrey, Н. Schmitz), К. Фрімен (К. Freeman), Б.-В. Лундваль та В. Йонсен (B.-V. Lundvall, В. Johnson), Б. Асгайм та А. Ізаксен (В. Asheim, A. Isaksen), Е. Рейнерт (Е. Reinert)), регіональна конкурентоспроможність - це просторова форма розвитку окремих підприємств, фірм та організацій в умовах обмеженості ресурсів і джерел їх економічного зростання та посилення боротьби за володіння цими ресурсами. В сучасному світі все більша кількість фірм стикається з ресурсними обмеженостями розвитку, внаслідок чого виникає і загострюється конкуренція за вільне володіння ними й ефективне використання в господарській діяльності. І якщо раніше такими ресурсами були переважно природні й людські (ресурси землі, палива, мінеральної сировини, праці тощо), то зараз все більше до обмеженого кола ресурсів потрапляють їх так звані соціально-інформаційні види (ресурси інтелекту, творчості, людського капіталу і здібностей, таланту підприємця, інформації, комунікацій тощо).

Звідси випливає, що висока конкурентоспроможність підприємств окремого регіону зумовлена розвитком багатьох ресурсних чинників (рис. 1.9), провідними з яких є соціальні фактори високорозвиненого середовища регіону, зокрема висока концентрація людських ресурсів, що характеризуються значним рівнем інтелектуального і творчого потенціалу, мають розширені споживчі потреби та можливості до продуктивної праці.