Розділ «1.3. Закономірності регіональної економіки і принципи формування економіки регіонів»

1.3.1. Загальні закономірності та принципи регіональної економіки

Регіональна економіка складається під дією певних економічних законів та закономірностей. Під економічним законом ми розуміємо сукупність загальних, істотних, внутрішніх, суттєвих і необхідних причинно-наслідкових зв'язків між елементами певного господарського цілого, сформованих під впливом різних економічних факторів розвитку.

Серед загальних законів регіональної економіки доцільно виокремити закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру суспільного розвитку, закон поділу праці, закон концентрації, закон спеціалізації, закон конкуренції, закон нерівномірності економічного розвитку, закон зростання продуктивності праці, закон пропорційності та ін. Група спеціальних законів регіональної економіки включає закон географічного поділу та інтеграції праці (й інших економічних ресурсів), закон регіональної конкурентоспроможності, закон територіальної концентрації, закон територіальної диференціації і територіальної інтеграції, закон територіальної комплексності та закон територіальної пропорційності.

Поняття закономірностей регіональної економіки трактується різними ученими неоднозначно. Найбільш універсальне визначення закономірностей дав німецький філософ Георг Гегель. На думку ученого, закономірності - це цілісність суттєвих відмінностей, які являють у своїй сукупності єдність і зв'язок. Проте таке трактування закономірностей дуже абстрактне і не пов'язане з об'єктом та предметом дослідження регіональної економіки. Більш конкретним є визначення вітчизняних економістів та суспільних географів, на думку яких закономірності регіональної економіки - це цілісна дія декількох спеціальних законів, що виражають сукупність відносин між господарською діяльністю людей і територією, на якій вона відбувається.

Закономірності поділяються на загальні і специфічні. Перші діють у будь-якому товарному виробництві взагалі. Це насамперед закономірність територіального поділу праці, концентрації і спеціалізації виробництва, регіональних відмінностей у продуктивності праці та ін. Специфічні закономірності властиві певним суспільно-економічним формаціям і типам господарської діяльності, їх дія виявляється в різних способах виробництва, що відрізняються за базисом.

Регіональна економіка - це результат дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивних процесів, що виникають унаслідок діяльності людини. Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв'язок. Саме тому в літературі спостерігається ототожнення цих двох понять. Деякі вчені вважають, що законами можна назвати лише ті із множини закономірностей, які відображають найбільш суттєві відношення (є найважливішими для науки і практики). Інші стверджують, що всі загальні закони, діючи в конкретному, специфічному середовищі, набувають характеру закономірності (М.М. Некрасов). Так, закон концентрації виробництва у просторовому аспекті виступає як закономірність територіальної концентрації виробництва; закон комплексного розвитку виробництва - як закономірність територіальної комплексності. Інколи закономірність може трактуватись як вияв дії декількох законів.

Всі закони і закономірності - відношення об'єктивні, вони виявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності регіональної економіки виявляються відношеннями між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить. Пізнання і практичне використання закономірностей дають можливість вибрати найефективніші варіанти розміщення господарства, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної політики. Така свідома розробка заходів, спрямованих на організацію території відповідно до закономірностей розміщення, називається принципами формування економіки регіонів. Формування конкретних принципів досить часто випливає зі змісту відповідних закономірностей, тому ігнорування закономірностей веде до великих економічних втрат. Виходячи з цього будь-яка країна повинна здійснювати ефективну регіональну політику, що базується на пізнанні економічних законів і закономірностей регіональної економіки.

Спробуємо розглянути систему основних закономірностей регіональної економіки, що виявлені в процесі вивчення господарських комплексів.

Закономірність територіального поділу праці

Територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів) у виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвиненого обміну. В результаті територіального поділу праці в народному господарстві формується така територіально-галузева структура, яка відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам районів і потребам міжрегіонального ринку. В економіці регіонів з урахуванням територіального поділу праці і спеціалізації знижуються витрати виробництва і формуються тенденції до підвищення ефективності господарства. Практично процес територіального поділу праці відбирає на кожній території ті галузі, для розвитку яких склались найвигідніші природні та соціально-економічні передумови. В результаті розвивається ефективна територіальна спеціалізація з допоміжними і обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв'язками.

Закономірність регіональної інтеграції господарства передбачає встановлення тісних економічних зв'язків між районами. Вона реалізується шляхом поєднання елементів суспільного господарства - локальних і регіональних форм територіального зосередження людської діяльності в процесі територіальної організації виробництва. Внутрішньорайонна інтеграція означає поєднання елементів суспільного господарства району в єдину цілісну систему. Її результат - формування суспільно-господарського комплексу району, що має складну структуру і міцні виробничо-економічні зв'язки.

Закономірність територіальної комплексності господарства виявляється на основі таких основних груп взаємозв'язків: між допоміжними і обслуговуючими галузями спеціалізації, між виробництвом і природними ресурсами району, між виробництвом і трудовими ресурсами, між виробництвом і невиробничою сферою, між виробництвом і територією. Елементарний виробничий зв'язок між підприємствами, що виконують певні функції при виробництві спільного кінцевого продукту, називається господарським комплексом. Підприємства здебільшого спеціалізовані і обмінюються між собою комплектуючою продукцією, але вони не обов'язково мають територіальну спільність, а можуть бути на значній відстані. Радянський географ П.М. Алампієв назвав такі утворення елементарними техніко-економічними комплексами. Вони є "тими основними структурними елементами, тими клітинками, з яких складається тканина економічного району". Якщо підприємства розміщені компактно і територіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, тоді формується утворення, що називається у вітчизняній науці територіально-виробничим комплексом (TBK), а в зарубіжній - виробничим кластером.

Комплексний розвиток означає пропорційність, збалансованість між природними ресурсами, трудовими ресурсами, виробничою і невиробничою сферами, між різними групами галузей (спеціалізованими, додатковими та обслуговуючими), а також усередині галузевих груп. В умовах ринкової економіки такий підхід до комплексності має передбачати існування такої схеми: галузь - матеріальне виробництво - господарський комплекс. Це дає можливість повніше виявити ланки комплексного розвитку, яких не вистачає, і своєчасно створити умови для доповнення ними господарського комплексу регіону.

Закономірність територіальної концентрації відображає об'єктивну тенденцію суспільного виробництва до зосередження в обмеженому просторі і виявляється у підвищенні виробничого навантаження на одиницю площі. Дія цієї закономірності географічно виявляється у формуванні окремих територіальних поєднань різних елементів виробництва (центрів, вузлів, агломерацій), а економічно - у формуванні вузлового та агломераційного ефектів (які забезпечують підвищені показники комерційної прибутковості й економічної ефективності господарювання в межах конкурентного виробничого утворення).

Територіальна концентрація дозволяє підвищити коефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві допоміжні виробництва, єдині очисні споруди, формувати цілісну виробничу інфраструктуру і групові форми розселення. Вона сприяє розвитку важливих напрямів науково-технічного прогресу - електрифікації, механізації, автоматизації і хімізації виробництва. Щодо наслідків концентрації виробництва, то вона обмежує кількість підприємств у кожній галузі, прискорює агломерацію різних виробництв, виникнення територіальних поєднань і комплексів виробництва. У кінцевому результаті вона веде до централізації і локалізації будівництва, зокрема до його зосередження у великих і найбільших містах.

Територіальна концентрація виробництва і населення зумовлюється особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Цей процес найбільш чітко виявляється у формуванні промислових утворень - центрів, вузлів, агломерацій, технополісів аж до урбанізованих зон. Однак надмірна концентрація господарства у деяких регіонах призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і може перетворити територію на зону екологічного лиха. Такі явища вкрай небажані, оскільки спричиняють негативні економічні і соціальні процеси.

Закономірність територіальної диференціації має безпосередній зв'язок з територіальною концентрацією виробництва і населення. Діалектична єдність процесів розселення і діяльності людини з відповідною територією розкриває особливості розміщення господарства та всі аспекти його диференціації. Суть цієї закономірності полягає в тому, що будь-яка регіональна система (район, країна, група країн) об'єктивно диференціюється на частини. При цьому зберігається територіальна цілісність об'єкта. Отже, будь-яка господарська територія завжди не однорідна з погляду розміщення господарства. Диференціація території зумовлюється багатьма причинами, головна з яких - дія процесу територіального поділу праці.

Територіальна диференціація господарства найчастіше виявляється у формуванні територіальної структури виробництва і розселення. Населені пункти виступають ядрами діяльності людини, навколо яких формуються певні елементи територіальної структури господарства.

Закономірність зближення рівнів соціально економічного розвитку регіонів