Розділ «9.2. Металургійний комплекс України»

А от на освоєння найбільшого у світі Стремигородського родовища титану знадобиться 1 млрд дол. Сподіватися лише на приватні інвестиції в це родовище не варто: такий проект навіть держава не в змозі підняти. Для розробки родовища треба створити транснаціональну корпорацію, що фінансуватиме проект і займатиметься його довготерміновою розробкою [5,18—20].

Головні завдання розвитку чорної металургії країни — реконструкція металургійних комбінатів, перегляд структури на користь найрентабельніших виробництв, докорінне поліпшення якості та збільшення обсягів виробництва металопродукції, продукування нових видів продукції, особливо легованої та інших видів сталі, пропорційне співвідношення між виробництвом сталі та прокату, зменшення обсягів випуску висококремнієвої сталі, яка не відповідає світовим стандартам, оскільки швидко піддається корозії.

Потрібно розвивати й удосконалювати киснево-конверторний процес, збільшувати частку агломерату та котунів у залізорудній частині шихти при виплавлянні переробного чавуну, реконструювати й модернізувати устаткування, інтенсифікувати технологічні процеси, механізувати й автоматизувати їх, поліпшувати технології прокату і труб, особливо обсадних, придатних для глибокого буріння нафти та природного горючого газу, спеціальних видів труб, зокрема багатошарових для газопроводів, освоїти випуск нових марок феросплавів, підвищити якість металопродукції і розширити її сортамент.

Згідно з розробленою "Концепцією розвитку гірничо-металургійного комплексу України на період до 2010 року", видобуток залізної руди має становити 70 млн т, передбачається підвищення вмісту заліза в концентраті, зменшення енерговитрат. Виведено з експлуатації деякі застарілі потужності на низці підприємств, впроваджено безперервний розлив сталі, а також іржостійкої листової і трансформаторної сталі, виробництво нафтопровідних труб малого діаметра.

Удвічі має зрости виробництво труб великого діаметра переважно для експортних потреб. З цією метою на заводах імені К. Лібкнехта та імені Комінтерну в Дніпропетровську розпочато виробництво труб нафтового сортаменту та оцинкованих водогазопровідних труб, на Харцизькому заводі — труб середнього діаметра із зовнішнім поліетиленовим покриттям для магістральних газопроводів.

Водночас у чорній металургії знизилися темпи зростання продуктивності праці (в гірничодобувному виробництві), що пов'язано зі збільшенням глибини проведення гірничих робіт, збільшенням гірничого тиску, повільними темпами технічного переоснащення підприємств. Впродовж певного періоду в чорній металургії спостерігається систематичне зниження капітальних вкладень та основних виробничих фондів, зумовлене погіршенням природних умов видобутку рудної і нерудної сировини, експлуатацією родовищ з низьким вмістом заліза в рудах і збільшенням собівартості основних виробничих фондів, що пов'язано з охороною навколишнього середовища. Успішне розв'язання цих проблем має велике економічне й соціальне значення.

Основні завдання розвитку кольорової металургії полягають насамперед у розширенні сировинної бази кольорової металургії, що визначено у розроблених програмах "Концепція розвитку гірничо-металургійного комплексу України на період до 2010 року", "Титан України", "Мідь України”. Створено промислову організацію "Укрзолото". Із семи родовищ золота заплановано розробляти п'ять у центральній частині країни: родовища Сергіївське, Золота Балка, Широка Балка (Дніпропетровська область), Клинці, Юріївське (Кіровоградська область).

Важливою залишається проблема забезпечення кольорової металургії сировиною, коштами на геолого-пошукові роботи та нове устаткування. Ще не вирішені проблеми комплексного використання ресурсів.

Невідкладною є потреба вирішення проблеми розвитку екологічної інфраструктури, тобто сукупності необхідних технологічних систем, споруд, закладів, підприємств, які б забезпечували комплексну переробку сировини й відходів і таким чином сприяли охороні природного середовища та збереженню здоров'я людей. Для цього потрібно провести дослідження сучасного екологічного стану центрів і районів чорної та кольорової металургії, розробити системи адміністративних заходів щодо регіонального використання та охорони природи.

За даними статистики, найбільше шкідливих викидів у повітря спричиняють підприємства чорної й кольорової металургії Маріуполя, Кривого Рогу, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька, Макіївки, Дебальцевого. Для їх знешкодження відносно ефективними є будівництво високих труб, встановлення фільтрів, утилізація уловлених речовин. Райони чорної та кольорової металургії на сьогодні ще досить забруднені, особливо міста Придніпров'я, де потужні металургійні заводи стоять на високому правому березі Дніпра, що при західному вітрі створює дуже складну екологічну ситуацію для населення цих міст.

Паралельно з виснаженням родовищ (переважно руди) збільшується кількість так званих техногенних родовищ, або "хвостів", — відходів великих промислових виробництв. В одному лише Кривбасі, де з гірської маси вилучається здебільшого залізна руда, твердих відходів накопичилося понад 12 млрд т — майже половина загального обсягу в країні (25 млрд т). А в Донбасі на кожного жителя припадає 4 тис. т відходів.

Подібні "хвости" в усьому світі утилізуються на 70—80 %. В Україні їхнє використання не перевищує 10 %. За підрахунками вчених, з 1,5 тис. техногенних об'єктів в Україні близько півсотні є родовищами, де можна здійснювати промислову розробку рідкісних металів, золота, інших руд і навіть алмазів. З відходів Запорізького титаномагнієвого комбінату, Нікопольського феросплавного та Миколаївського алюмінієвого заводів можна одержати близько 30 компонентів, зокрема й рідкіснометалевих, собівартість яких у 5—15 разів нижча від їхньої ринкової ціни. Розробка вже розвіданих техногенних родовищ може забезпечити Україну в повному обсязі ітрієм, танталом, ніобієм, скандієм і ртуттю. Близько 60 % "хвостів" Кривбасу можна використовувати у виробництві будматеріалів.

Однак досі лише окремі українські підприємства, зокрема Центральний та Інгулецький ГЗК, ММК ім. Ілліча, займалися промисловою переробкою відходів, а це означає, що підприємства бояться змінювати традиційну технологію видобутку сировини [5,18-20].