Розділ «9.2. Металургійний комплекс України»

— Мужіївське родовище золота (Закарпатська область);

— Вишкове (Закарпатська область) — виробництво ртуті.

5. Південний, центрами кольорової металургії якого е:

— Одеса — виробництво вторинних кольорових металів;

— Миколаїв — виробництво глинозему;

— Красноперекопськ, де розташований Кримський завод двоокису титану [61,185—186].

Проблеми і перспективи розвитку металургійного комплексу України

Рівень розвитку чорної металургії України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою з них було рішення центральних органів колишнього СРСР, за яким інвестиції були переадресовані на розвиток лише східних і центральних регіонів Росії, що призвело до технічного й соціального відставання металургії Донбасу та Придніпров'я.

Відставання чорної металургії від світового рівня є наслідком недостатньої технічної реконструкції, браку внутрішніх і зовнішніх інвестицій, значних втрат металу при виплавлянні. Парадоксальне явище: на світовому та українському ринках сировинний бум, ціни на нафту, газ, руду, вугілля, золото за два роки зросли удвічі-втричі, металургійні комбінати відчувають потребу в сировині, а в Україні з часів СРСР не з'явилося не те що нових ГЗК, шахт, свердловин, а навіть нових родовищ. І це за значних покладів залізних, марганцевих і титанових руд, наявності розвіданих запасів золота, урану, за величезного потенціалу видобутку рідкісних металів, таких як цирконій та ніобій. Проекти будівництва нового кар'єру на Полтавському ГЗК, спорудження Приазовського ГЗК у Запорізькій області та Федорівського у Житомирській — досі залишаються лише на папері. Нині простоюють навіть видобувні потужності, збудовані (чи недобудовані) у 80-х роках: Криворізький ГЗК окислених руд, Таврійський ГЗК (видобуток марганцевої руди), комплекс шахт у Жовтих Водах (видобуток цирконію, скандію, урану, залізної руди).

Причин такого становища принаймні три. Перша — специфіка світового ринку сировини: продати свою продукцію на закордонному ринку значно важче, ніж видобути сировину в Україні. Більшість потенційних покупців українських корисних копалин пов'язані довготерміновими контрактами з найбільшими світовими видобувними монополіями: ВНР Billiton, CVRD, Anglo, Rio Tinto. Відповідно, купивши сировину українського виробництва, навіть за низькими цінами, покупець неодмінно увійде в конфлікт зі світовими гігантами. Втрати на контрактах з "великим" постачальником набагато вищі за потенційні вигоди від одноразової закупівлі навіть дуже великої партії української сировини.

Друга причина — структура власності української видобувної галузі: сировинний бізнес не є профільним для великих вітчизняних фінансово-промислових груп.

Третя причина — великий український бізнес просто не знає, як видобувати сировину. Багато фахівців-геологів радянської школи зараз працюють за кордоном — у Росії, Австралії, США, або втратили колишні навички, зайнявшись іншим бізнесом. Технолога будівництва ГЗК і шахт або застаріли, або вдало продані за кордон у перші роки незалежності.

Інвестиції у видобуток обчислюються сотнями мільйонів доларів. Однак проекти будівництва Приазовського ГЗК і розробки родовища залізної руди в Гуляйполі зазнали невдач не внаслідок браку коштів. Будівництво ГЗК, навіть на розвіданому родовищі, — справа щонайменше трьох років, і це за наявності фахівців та технологій. Ще рік доведеться витратити на пошук покупців сировини та підписання контрактів. За цей час бум попиту на сировину може й припинитися [10,14].

Чорна металургія України є прибутковою. Продукція її гірничодобувної промисловості — основна стаття валютних надходжень. Проте потенціал її зменшується внаслідок технічної відсталості. Киснево-конверторним способом виплавляють близько 44 % сталі, методом безперервного розливу — лише 10 %, тоді як середньосвітовий рівень становить 95 %. Внаслідок цього втрати металу сягають 11 % на 1 т прокату. Значним є зношення (спрацювання) обладнання у галузі (65 %), високою залишається собівартість виробництва чавуну, значною — частка браку. Тому внутрішні ціни на продукцію чорної металургії у середньому на 25 % вищі за світові.

На сьогодні конкурентоспроможними є новітні технології виплавляння металів. Для їхнього застосування потрібна сировина з певними характеристиками, що невластиві для традиційно використовуваних руд. До цього часу доменні технології виплавляння сталі давали змогу використовувати сировину низької якості, забезпечуючи підприємствам надприбутки за рахунок великих обсягів виробництва.

Однак технологія застаріває — світовий ринок потребує надміцних і водночас легких сплавів, які виробляють з використанням рідкісних металів. Україна запаси таких руд має в надлишку, однак продовжує імпортувати сировину з Росії, Казахстану й Узбекистану. На розробку власних родовищ держава воліє не витрачатися.

І справа не лише в необхідності великих інвестицій: у рудах, що видобуваються, міститься невелика кількість рідкісних металів. Але при цьому один кілограм чистої сировини коштує від кількох десятків до кількох сотень доларів. Тому фахівці вважають, що подібні складні родовища вигідно розробляти в комплексі. Приміром, Приазовське родовище, крім рідкісних металів, містить також польовий шпат — один із компонентів для виробництва фаянсу, кераміки й електротехнічного фарфору. Його видобуток разом з рідкісними металами економічно виправдає розробку всього родовища.

Схожа ситуація і в сфері видобутку українського золота. З початку 90-х років учені виявили та розвідали на території України шість нових золотоносних об'єктів. У державній геологічній службі впевнені, що розробка золотих рудників є рентабельною, хоча й потребує великих капіталовкладень. Ліцензії на ці родовища незабаром будуть виставлені на продаж, а поки що триває їхня підготовка до промислового освоєння. Найперше з відкритих в Україні родовищ золота — Мужіївське (Закарпаття) — наразі не окуповує видобуток. Однак якщо разом із золотом видобувати інші рідкісні метали, копальня буде здатна приносити більший прибуток [б, 18—20].

Будівництво ГЗК для збагачення благородних металів — наприклад, золота й міді — закордонним компаніям коштує ЗО— 50 млн дол. За словами фахівців, капіталовкладення скуповуються протягом 5—10 років — терміни залежать від способу видобутку і потужності порід, які потрібно видаляти. Компанії не зупиняє навіть 15-річний період повернення інвестицій. Навпаки, нині західні компанії досить неохоче беруться за золоторудні об'єкти з 5—15 тоннами запасів, оскільки зі своїми технологіями вони можуть виробити цю кількість за 2—3 роки. Тому складні, довготермінові об'єкти для них привабливіші, — навіть якщо період окупності становить 20 років, у компанії є гарантія, що це родовище можна довго розробляти і не шукати нове.

Подібних проектів в Україні наразі небагато. Найвідоміший з них — будівництво Приазовського ГЗК на Куксунгурському родовищі марганцевих руд (Запорізька область) двома найбільшими металокомбінатами — ММК ім. Ілліча і "Запоріжсталлю” Нині об'єкт перебуває на стадії узгодження і проектування, однак роботи ведуться інтенсивно — адже проект обіцяє бути високоприбутковим. У родовищі міститься концентрат, який можна використовувати без попереднього збагачення. Будівництво комбінату коштуватиме інвесторам щонайменше 150 млн дол. Проект окупиться за 10 років, якщо власники використовуватимуть західні технології.