Розділ «Частина ІІ. РОЗВИТОК І РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ»

За даними Державного комітету статистики України 2010 р., у 2009 р. зареєстровано 1 958,8 тис. безробітних, у тому числі у Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Харківській областях. Найменше безробітних було в м. Києві, Севастополі.

Заслуговує на увагу питання розподілу безробітних за віком та освітою. Так, станом на 01.01.2010 р. безробітними у віці до 29 років були 41,2 %. Жінки серед них становили 38,6 %. Серед усіх безробітних повну вищу освіту мали 14,4 %, професійно-технічну — 39,4, повну загальну й середню — 39,6, початкову — 0,65 %.

На основі спільних рис домінантних тенденцій і найбільш суттєвих відмінностей регіональних ринків праці проводять їх структуризацію, яка спирається на оцінку режимів відтворення населення, в т. ч. робочої сили, а також на інформацію про інтенсивність регіонального руху робочої сили, співвідношення чисельності зареєстрованих безробітних і кількості вільних робочих місць та вакантних посад.

В Україні виділяють п'ять типів регіональних ринків праці;

— перший тип має чітко окреслені ознаки трудодепресивності як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють поліські, подільські та карпатські області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька;

— другий тип регіональних ринків близький до першого, проте ознаки депресивності та застійності відстежуються не так чітко. Для нього характерні дещо нижчі темпи падіння обсягів промислового виробництва та більш суттєві зміни в його структурі. До цього типу належать ринки праці Вінницької, Київської, Кіровоградської, Львівської, Сумської, Полтавської, Черкаської та Чернігівської областей;

— третій тип ринку праці формують такі індустріальні області, як Дніпропетровська, Донецька та Луганська з досить високомобільною робочою силою та глибоким кризовим станом цієї сфери застосування праці внаслідок її високої залежності від економічного стану галузей видобувної та важкої промисловості;

— четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку, Харківську області та м. Київ. Характерними для нього є висока мобільність робочої сили, достатні пропозиції щодо працевлаштування населення, значна місткість ринку праці;

— п'ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області — Одеська, Херсонська, Миколаївська та Автономна Республіка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні форми самостійної зайнятості у сфері як офіційної, так і неофіційної економіки [23,155—157].

Крім галузевих; не менш важливими є регіональні проблеми використання робочої сили. їх актуальність зумовлена насамперед нерівномірним розміщенням населення на території України (дод. 9). Області відрізняються за щільністю населення, його природним приростом, рівнем економічного розвитку, спеціалізацією господарства, рівнем урбанізації. Відтак, є об'єктивні умови для регіональної диференціації процесів формування і використання трудового потенціалу. Його раціональне використання потребує насамперед структурних змін в інвестиційній політиці. Це стосується місцевостей з надлишком робочої сили, де слід передбачати витрати на створення нових робочих місць, а також відповідні капіталовкладення в соціальну сферу.

У 1990 р. в усіх галузях господарства було зайнято 26,4 млн осіб, а в 2009 р. — 20,191 млн осіб (або 79,4 % щодо рівня 1990 p.). У промисловості чисельність зайнятого населення зменшилася майже вдвічі, у будівництві — майже у 3 рази. Підвищення зайнятості спостерігається у фінансуванні, страхуванні, пенсійному забезпеченні та кредитуванні й апараті органів державного і господарського управління, органах управління кооперативними та громадськими організаціями.

Не менш важливим є питання розподілу зайнятого населення за формами власності. Значна частка населення зайнята на підприємствах державної (до 40 %) і колективної (до 32 %) форм власності.

Щодо галузевого розподілу найбільше населення зайнято у формуваннях з державною формою власності, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативними та громадськими організаціями, в установах охорони здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування.

На підприємствах з колективною формою власності найбільше зайнятих у будівництві, торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні та збуті, заготівлі, промисловості; найменше — в апараті органів державного та господарського управління, органів управління кооперативними та громадськими організаціями.

Трохи більше чверті (до 27 % ) населення зайнято у формуваннях з приватною формою власності, решта населення зайнята у міжнародних організаціях або є юридичними особами інших держав.

Регіональні відмінності в зайнятості населення України відображає таблиця (дод. 9). З цієї таблиці видно, що в державі постійно зменшується чисельність зайнятого населення в більшості областей. Найкраща ситуація в регіонах, де наявна розширена сфера прикладання праці.

Для оптимального розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має аналіз балансу трудових ресурсів. Цей документ характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами (дод. 10).

Баланси трудових ресурсів поділяють на звітні й прогнозні. У звітних балансах відображений фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату, в прогнозних — використання їх відповідно до завдань економічного та соціального розвитку (основні джерела й форми забезпечення господарства кадрами, зрушення в пропорціях затрат праці між сферами і галузями господарства).

Баланс складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися. На регіональному рівні інколи виникає невідповідність між структурними частинами балансу. У разі переважання ресурсної частини звітного балансу, в прогнозному балансі треба передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. Для аналізу регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту відповідні органи розробляють заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де спостерігається їх надлишок, зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів у районах з дефіцитом робочої сили.

На сьогодні надлишок робочої сили є практично в усіх регіонах держави. З урахуванням зниження в майбутньому природного приросту населення працездатного віку та "старіння" трудових ресурсів навіть у районах з їх надлишком доцільно розширювати сферу застосування праці на місці.